цвірінькати

ЦВІРІ́НЬКАТИ, аю, аєш, недок.

1. Видавати звуки «цвірінь-цвірінь» (про горобців та деяких інших птахів); щебетати.

Горобці на хаті й по тинах цвірінькали так весело й моторно, мов хотіли сказати, що й вони знають, коли весна (Гр., II, 1963, 488);

Дмухне вітрець,— замають ганчірки, Захилитає страхопуд руками. Лякаються, цвірінькають пташки! Іде переполох між горобцями! (Крим., Вибр., 1965, 75);

До вікон Горобчик прибився, цвірінькав: жив! жив!.. (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 85);

Ось, весело цвірінькаючи, хвиляста пролетіло зграйка жвавих красунів щигликів, чижів і коноплянок (Коп., Як вони.., 1961, 17).

2. Видавати характерні тріскотливі звуки (про цвіркунів, коників); сюрчати.

В хаті було тихо: тільки солома тріщала в грубці та цвіркун цвірінькав під полом (Коцюб., І, 1955, 86);

Під піччю цвірінькав цвіркун (Десняк, Вибр., 1947, 221);

// Про подібні звуки, утворювані різними предметами, інструментами.

Ніжно торкаючись, тихо співають медалі, і срібно цвірінькає мідь по червленій емалі (Голов., Поезії, 1955, 148);

Той [цирульник] усадовив поета на табуретку, і над його вухами довго цвірінькали й щебетали гострі ножиці, знімаючи з шиї та голови буйно відросле волосся й двомісячну бороду (Тулуб, В степу.., 1964, 28).

3. перен., розм. Говорити швидко, голосно.

— Кликнемо Христю, Мар’ю, прислуга тут — хай вони послухають; та спитаємо, що вони скажуть,— цвірінькав Проценко (Мирний, III, 1954, 204).

♦ Цвірі́нькати в о́чі (в ві́чі) — те саме, що Цві́кати в о́чі (в ві́чі) ( див. цві́кати).

— Гадаєш, мені це мило, як кожний з знайомих приходить і цвірінькає мені в вічі, що ось то вона була тією, котра з-поміж цілого гурту знайомих і чужих вибавила мене одна від смерті (Коб., III, 1956, 233).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

цвірінькати

Значення в інших словниках