цвісти

ЦВІСТИ́, цвіту́, цвіте́ш, недок.

1. Розкриватися, розпускатися (про квіти).

Барвінок цвів і зеленів, Слався, розстилався (Шевч., II, 1953, 346);

Скот пасеться в стерні. А ось гречка біліє — цвіте (Тесл., Вибр., 1950, 114);

Цвіте липа й пахне неймовірно (Ю. Янов., II, 1958, 193);

Пам’ятаю, казала моя мати: — Цей світ, як маків цвіт. Зранку цвіте, до вечора опаде! (Довж., І, 1958, 330);

*Образно. — Дурний піп — дурна його й молитва,— не витримав Яків Данько.— В твоїй бороді вже гречка цвіте, а в голові й на зяб не орано (Стельмах, II, 1962, 109);

// Мати квіти, вкриватися квітами, цвітом.

Тут і село якраз. Біліють хати, цвітуть городи (Вовчок, І, 1955, 95);

Як то гарно жить на волі, Коли усе цвіте (Гл., Вибр., 1951, 65);

А луг цвіте. А далина синіє. Кує зозуля щедро у гаю (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 14);

Степ уже цвіте де-не-де (Гончар, II, 1959, 69).

♦ Пи́шним цві́том (кві́том) цвісти́ див. пи́ший.

2. перен. Виділятися яскравою барвою, світитися яскравим світлом.

Сів [Кирило] на порозі і закурив.. Червоний вогник цвів серед ночі, як квітка щастя (Коцюб., II, 1955, 209);

Цвіте рубін кремлівських зір Огнями найяснішими (Нех., Ми живемо.., 1960, 71);

Він бере її за руки і крізь ранішнії луки Вдвох вони додому йдуть. В небі райдуги цвітуть (Перв., Казка.., 1958, 58);

Червоний стяг цвіте над нами, І буде так мільйони літ (Сос., II, 1958, 406);

Вогонь то здіймався, то падав, неначе дихали груди, розкидався снопом, розпливався туманом, і цвіли хмари на небі, неначе троянди (Коцюб., II, 1955, 68);

// Про велике скупчення вогнів, барвистого одягу, прапорів і т. ін.

Уже цвіли на вулицях вогні, а ми повільно йшли собі з вокзалу (Голов., Поезії, 1955, 170);

Ніби на гравюрі Хокусаї, Ліс грабовий золотом цвіте (Рильський, III, 1961, 315);

На майдані цвіли хустки (Збан., Переджнив’я, 1960, 324);

Прощавайте, ждіте волі,— гей, на коні, всі у путь! Закипіло, зашуміло — тільки прапори цвітуть… (Тич., І, 1957, 56);

*Образно. Як патока, так річ у неї на губах, І сміх її цвіте, мов мак, що на грядках (Г.-Арт., Байки.., 1958, 42);

Його душа, до смерті молода, Цвіла в книжках — у квітах пурпурових (Рильський, II, 1960, 109).

3. перен. Бути в розквіті сил, молодості, вродливим (про людину).

В садах кохалися, цвіли, Неначе лілії, дівчата (Шевч., II, 1963, 51);

Є такі люди, що.. цілий вік цвітуть то молодою дівочою красою, то розкішною повною молодичою, то якоюсь старечою красою (Н.-Лев., І, 1956, 129);

— Вродо моя хорошая, Нащо ти цвітеш? Без доленьки на сім світі Марно пропадеш! (Л. Укр., І, 1951, 324);

[Хмельницький:] А ти, Соломіє, все кращаєш. [Кривоніс:] Це від кохання так цвіте (Корн., І, 1955, 261);

Жили, цвіли, сміялися, любили Веселі хлопці — молодість сама (Рильський, III, 1961, 279);

Із-за вагончика вийшла дівчина в ситцевому платтячку, мабуть, ровесниця Ліні, тільки куди міцніша, здоровіша за неї,— з вогню та з сонця вся! Так і цвіте вся здоров’ям, налите тіло горить смагою (Гончар, Тронка, 1963, 186);

// Про вияв здоров’я на обличчі людини.

Його обличчя, що недавно ще цвіло свіжим рум’янцем, було жовте (Фр., VI, 1951, 286);

Мужчини сивими стали з морозу, а обличчя жінок цвіли, як мак (Коцюб., II, 1955, 184);

На всі щоки її по-весняному цвів густий рум’янець (Коп., Лейтенанти, 1947, 171);

// Про вияв радості, щастя, задоволення, замріяності на обличчі людини (в усмішці, очах і т. ін.).

З вікна учительської на дітей дивилася Серафима Петрівна, і її зморщене обличчя цвіло від радості (Панч, Іду, 1946, 122);

В очах у неї, у всьому виразі обличчя цвіло щастя… (Гур., Життя.., 1954, 334);

Тетяна сиділа задумана, уші палали, як цвіт королевий, а в очах цвіли, як золотий світанок, ті мрії, що впину їм немає (Вас., II, 1959, 83);

Над столами схилились обличчя, в вікна цеху вечірня ртуть… Тільки шелест паперу ритмічний, тільки зорями очі цвітуть… (Сос., І, 1957, 489);

Очі в Романа Петровича блискотіли, на обличчі цвіла привітна, захоплена посмішка (Коз., Сальвія, 1959, 71).

4. перен. Успішно розвиватися; процвітати.

Вийду в сонячні поля, На долину гляну, Там цвіте моя земля Од Дніпра до Сяну (Мас., Побратими, 1950, 8);

Цвіте життя, красується природа, липневий день над горами сія (Гонч., Вибр., 1959, 132);

Цвіте дружба народів, як море переливаючись через границі (Рильський, III, 1956, 50);

Мужай, прекрасна наша мово, Серед прекрасних братніх мов, Живи, народу вільне слово, Над прахом царських корогов, Цвіти над нами веселково, Як мир, як щастя, як любов! (Рильський, III, 1961, 304);

// Про людські почуття, думки і т. ін.

[Ганна:] За клопотами чи знайдеться час баблятися ще з якимись думками?.. Колись і думки цвіли і рясніли, та пополовіли і зав’яли… (Кроп., II, 1958, 21);

І сміх, і дзвони, й радість тепла. Цвіте веселка дум (Тич., І, 1957, 14);

Серце тихим привітом цвіте… (Сос., І, 1957, 208).

5. спец. Змінювати забарвлення внаслідок масового розвитку мікроорганічних водоростей (про водойми); укриватися пліснявою, цвіллю.

Хати були великі, просторі, тільки темні та чорні; по стінах цвіла пліснявка (Мирний, І, 1949, 221).