цокотати

ЦОКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ЦОКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.

1. чим, об що, по чому і без додатка. Підсил. до цо́кати¹.

Аж ось чую — шамотить [Параска] босими ногами і стиха цокоче склянкою на блюдці… (Мирний, IV, 1955, 356);

Лягла [Ганна Петрівна] в постіль і вкрилася ковдрою. Лице пашить, зуби цокочуть (Бурл., М. Гонта, 1959, 169);

Зуби їй цокотіли, мов у пропасниці (Панч, Іду, 1946, 46);

Синім полум’ям горіла спиртівка, сестра цокотіла інструментом (Донч., Ю. Васюта, 1950, 167);

Професор Фауст неприємно цокотів об брук парасолькою, що мала на кінці залізне вістря (Скл., Помилка, 1933, 110);

Алла Михайлівна сиділа почервоніла, шкляна ложечка в її руці дрібно цокотіла об мисочку з мороженим [морозивом] (Л. Укр., III, 1952, 612);

Їдять і п’ють, що прагнуть тільки, Аж похилилися кряжі; Дзвенять склянки, шуршать тарілки, І цокотять по них ножі (Стар., Поет. тв., 1958, 121);

Чує [Пархім], як у хаті чарки брязчать, миски цокотять (Кв.-Осн., II, 1956, 472);

Чути було, як гуде в димарі вітер і дрібно, жалібно цокотять залізні заслонки (Донч., Вибр., 1948, 18);

Ще гриміли гармати десь на Дніпрі, ще цокотіли кулемети по фронту (Ле, Мої листи, 1945, 207);

— Сиджу над шиттям, машинка цокотить, а я сумую (Томч., Жменяки, 1964, 65);

Підводи йшли рівно, клично похитували десятками прапорів, густо цокотали (Епік, Тв., 1958, 350);

Автомобілі бігли по мосту, Сміялись люди, цокотіли коні (Рильський, Мости, 1948, 8);

Не вдержався і старий, ну й собі по-запорозьки: і викрутасом, і вихилясам, цокотить підківками, вистрибує (Стор., І, 1957, 147);

Годинник невблаганно цокотів на стіні (Ю. Янов., II, 1958, 118).

Цокота́ти зуба́ми — те саме, що Цокоті́ти зуба́ми ( див. зуб).

[Молодий:] Та ви й самі цокочете зубами І труситесь од холоду (Сам.. І, 1958, 62);

Цокоті́ти зуба́ми див. зуб.

2. Видавати короткі дзвінкі звуки (про птахів, комах і т. ін.).

Чи соловейко ж то прилітав до моєї хати? Скільки живу й зазнаю, то на моїй дерезі тільки цвірінькають горобці та цокотять сороки (Н.-Лев., І, 1956, 65);

Мовчки лежали руїни, а над ними, в нетрях ожини й малини, весело теленькали синиці й десь недалечка настирливо цокотіла чечітка (Донч., II, 1956, 61);

Побачив [Ант] перед собою випалене сонцем поле.., де було надзвичайно тихо, тільки цокотіли й цокотіли коники (Скл., Святослав, 1959, 15);

В молоденькій отаві стрибають сірі коники й цокочуть якісь комахи невидимі (Козл., Ю. Крук, 1957, 22).

3. розм. Говорити швидко, не вгаваючи.

Молодиці не давали мені обміркуватися гаразд, усе жалували, усе цокотали (Вовчок, VI, 1956, 226);

Увечері баби на вулиці сиділи попід плотами та на весь язик цокотіли про новину (Дн. Чайка, Тв., 1960, 72);

Іноді присідала до неї Настя, вона цокотіла безупинку, її мова розсипалася щохвилини брязкітками сміху (Тудор, Народження, 1941, 73);

// Багато балакати (про язик).

Жіночі язики цокотіли, і потроху виявлялося, що той або та бачили Орисю з якимсь паном (Гр., II, 1963, 149).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. цокотати — див. дзвеніти; звучати; цокати Словник синонімів Вусика
  2. цокотати — цокота́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. цокотати — ЦОКОТА́ТИ, очу́, о́чеш, ЦОКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. 1. чим, об що, по чому і без дод. Підсил. до цо́кати¹. Аж ось чую – шамотить [Параска] босими ногами і стиха цокоче склянкою на блюдці... Словник української мови у 20 томах
  4. цокотати — -очу, -очеш і цокотіти, -очу, -отиш, недок. 1》 чим, об що, по чому і без додатка. Підсил. до цокати I. 2》 Видавати короткі дзвінкі звуки (про птахів, комах і т. ін.). 3》 розм. Говорити швидко, не вгаваючи. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. цокотати — цокоті́ти (цокота́ти, цо́кати) зуба́ми. Тремтіти від холоду, страху і т. ін. — Ну, вже ж для гостей напалять! — відказав пан Турковський.— А завтра будемо зубами цокотіти,— вкинула прикро Надя (Леся Українка); — Лишенько! Хоча б у двері не добивалося!... Фразеологічний словник української мови
  6. цокотати — ТОРОХТІ́ТИ розм. (швидко, скоромовкою і перев. голосно говорити, розмовляти), ТОРОХКОТА́ТИ (ТОРОХКОТІ́ТИ) підсил. розм., ТРІЩА́ТИ розм., ТРІСКОТАТИ (ТРІСКОТІ́ТИ) підсил. розм., ТЕРКОТА́ТИ (ТЕРКОТІ́ТИ) розм., ЦОКОТА́ТИ (ЦОКОТІ́ТИ) розм., ТАРАБА́НИТИ розм. Словник синонімів української мови
  7. цокотати — Цокота́ти, -кочу́, -ко́чеш, -ко́чуть, не цокочи́, не -кочі́ть і цокоті́ти, -кочу́, -коти́ш, -котя́ть, не цокоти́, -коті́ть або сокота́ти, сокоті́ти Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. цокотати — Цокотати, -чу, -чеш, цокотіти, -чу, -тиш гл. 1) = цокати. Дріжить, як мокрий хірт, зубами, знай, цокоче. Греб. 385. 2) Стрекотать. На моїй дерезі тільки цвірінькають горобці та цокотять сороки. Левиц. І. 119. 3) Говорить быстро, высокими нотами. Словник української мови Грінченка