чари

ЧА́РИ, ів, мн.

1. заст. За старовинними марновірними уявленнями — магічні засоби, за допомогою яких чаклуни, знахарі тощо ніби здатні вплинути на людину і природу (зілля і напій з нього, різні речі — жмутки, мішечки, пакетики і т. ін.).

Не поможуть і чари, як хто кому не до пари (Укр.. присл.., 1955, 111);

Ми його [капшучок] кочергою вигорнули із комори, думаючи, що то які чари (Сл. Гр.);

Та вийняла [Маруся] з-за пазухи Циганчині чари. Та скликала річчю-словом Із трьох країв хмари (Бор., Тв., 1957, 93);

— Дитино моя, Олесю! схаменись!..Що се ти задумала! Та се тобі якісь чари давано! (Вовчок, І, 1955, 22);

[Морозиха:] Чого чарами не зробиш?.. На світі усяке є зілля — і до отрути, і до любощів… (Кроп., І, 1958, 76);

*Образно. Гей, ви, грізні, чорні хмари! Я на вас збираю чари, Чарівну добуду зброю І пісні свої узброю (Л. Укр., І, 1951, 48);

*У порівн. А молода? мабуть, без пари Судилось господом зносить Красу і молодость [молодість]… Мов чари, Розсипалось та розлилось (Шевч., II, 1963, 115).

2. заст. Магічні дії та прийоми з використанням таких засобів; чаклунство.

Якби я справді була відьма, я б передніше за все показала тобі, Ларасю, свої чари коло твоїх воріт (Н.-Лев., II, 1956, 17);

І бачив я, як люди вірять в сни, В приміти, в добрі й злії дні, у вплив Планет і зір, у чари і закляття (Фр., XIII, 1954, 192);

[П р і с ц і л л а:] Засуджено недавно Християнку, неначебто за чари, до спаління, а чоловік її зоставсь безпечний (Л. Укр., II, 1951, 378);

// Вплив цих дій.

— Я зараз розіб’ю ті чари ік чортовій матері і приверну твого Якова знов до тебе! (Стор., І, 1957, 24);

// Магічні властивості предметів, явищ, людей.

— Я дам тобі тим часом цю скрипку, але від тебе залежить, щоб вона залишилася чарівною: її чари гинуть, коли на ній перестають грати (Ів., Вел. очі, 1956, 37).

♦ Ні́би (немо́в) ча́рами — несподівано, як буває у казках; за викликом чарівника, під дією магічних засобів.

Одно слово генія, кинуте в мелодію,— і ніби чарами розгорнулась передо мною картина (Н.-Лев., III, 1956, 306);

З’явився наш вельможний господар з військовою і королівською грамотою, і немов чарами виросли замки, споруди, містечка (Тулуб, Людолови, І, 1957, 96);

Ча́ри ді́яти (чарува́ти, твори́ти і т. ін.);

Ча́рами чарува́ти:

а) впливати на кого-небудь магічними засобами; чарувати.

І на могилі серед поля, Як тую волю на роздоллі, Туманом сивим сповила. І колихала, і співала, І чари діяла… (Шевч., II, 1953, 284);

— Дала вона якесь дання йому,— якісь чари чарувала… (Вовчок, I, 1955, 220);

Чи вона на мене чари насилає, чи вона мені дання дала, щоб мене об’їдати та обпивати (Н.-Лев., III, 1956, 253);

б) вабити, вражати кого-небудь чимсь незвичайним, красивим.

А ранок у гаю і в полі творить чари (П. Куліш, Вибр., 1969, 368);

Хочеш знати, чим справді було те, що так колись пишно цвіло, що на серце наводило чари, світ вбирало в злотисті примари (Л. Укр., І, 1951, 201);

Видно, й справді великими чарами уміє це дівча чарувати, коли вергло сего [сього] лютого пушкаря собі під ноги (Хотк., II, 1966, 101).

3. перен. Те, що захоплює, вражає кого-небудь (краса природи з усіма її виявами і т. ін.); чарівність.

Овіяні чарами літньої ночі, заколисані любою розмовою, вони замовкли (Коцюб., І, 1955, 50);

Якою ж ви силою володієте, сині небесні потоки, ви, білі хмари, і ти, пахуча земле, що з одного робиш звіра, а з другого голуба? Отже, є в тобі таємні чари? (Тют., Вир, 1964, 377);

Воно [село] тепер, прикривши чарами ночі свою бідненьку одіж, здається казковим (Стельмах, І, 1962, 274);

// Зовнішня привабливість людини і її внутрішня, душевна краса.

Довго він стояв над нею, дивився, напувався чарами її красної вроди (Мирний, III, 1954, 80);

Я не Петрарка — ти ж нова Лаура, Ти, може, краща, ніж вона була. Ти грації сама ще додала До чарів, що дала тобі натура (Сам., І, 1958, 101);

Є люди, що їх у всьому хочеться наслідувати. Такі люди мають у собі якісь особливі, внутрішні чари (Баш, Проф. Буйко, 1946, 5);

// Велика естетична впливова сила слова, мистецтва і т. ін.

Кобзо-орлице!..Чарами слова розмай, мов ту хмару, недолю (П. Куліш, Вибр., 1969, 367);

Краса природи, принадність жінки, чари музики і слова — все це котилось, як хвилі в далекому морі, чужі й невидимі (Коцюб., II, 1955, 208);

Мені згадується моє дитинство, довгі снігові ночі в селі на Полтавщині, чари страшних казок про подвиги богатирів, які не боялися ні чорта, ні вогню, ні розбійників (Чаб., Шляхами.., 1961, 7);

Тут щирим серцем, сповненим любові, він чари мови рідної вбирав (Гонч., Вибр., 1959, 304).

♦ Ча́ри коха́ння (любо́ві) — магічна сила кохання.

Вся батарея знала, що жодна дівчина ще не обнімала, не цілувала Усмана — всі чари першого кохання для нього були попереду (Гончар, Маша.., 1959, 5);

Їм здавалося, що сором’язливість почуттів найкраще прикрити від чужого ока шкаралупиною насмішки чи й масним словом, щоб ніхто не подумав, що парубок має м’яке серце чи не розуміється на чарах любові (Стельмах, І, 1962, 400).