чари

ЧА́РИ, ів, мн.

1. заст. За старовинними уявленнями – щось таке, що ніби має магічну силу і здатне вплинути на людину і природу (зілля і напій з нього, різні речі – жмутки, мішечки, пакетики і т. ін.).

Не поможуть і чари, як хто кому не до пари (прислів'я);

Ми його [капшучок] кочергою вигорнули із комори, думаючи, що то які чари (Сл. Б. Грінченка);

Та вийняла [Маруся] з-за пазухи Циганчині чари. Та скликала річчю-словом Із трьох країв хмари (Л. Боровиковський);

– Дитино моя, Олесю! схаменись! .. Що се ти задумала! Та се тобі якісь чари давано! (Марко Вовчок);

[Морозиха:] Чого чарами не зробиш?.. На світі усяке є зілля – і до отрути, і до любощів... (М. Кропивницький);

* Образно. Гей, ви, грізні, чорні хмари! Я на вас збираю чари, Чарівну добуду зброю І пісні свої узброю (Леся Українка);

* У порівн. А молода? мабуть, без пари Судилось Господом зносить Красу і молодость [молодість]... Мов чари, Розсипалось та розлилось (Т. Шевченко).

2. заст. Магічні дії та прийоми з використанням таких засобів; чаклунство.

Якби я справді була відьма, я б передніше за все показала тобі, Парасю, свої чари коло твоїх воріт (І. Нечуй-Левицький);

І бачив я, як люди вірять в сни, В приміти, в добрі й злії дні, у вплив Планет і зір, у чари і закляття (І. Франко);

[П р і с ц і л л а:] Засуджено недавно Християнку, неначебто за чари, до спаління, а чоловік її зоставсь безпечний (Леся Українка);

[..] І дуб, і липа часто зустрічаються в народних піснях, легендах і переказах; вживаються в народній медицині і чарах (О. Воропай);

// Вплив цих дій.

– Я зараз розіб'ю ті чари і к чортовій матері і приверну твого Якова знов до тебе! (О. Стороженко);

// Магічні властивості предметів, явищ, людей.

– Я дам тобі тим часом цю скрипку, але від тебе залежить, щоб вона залишилася чарівною: її чари гинуть, коли на ній перестають грати (О. Іваненко);

Зелений нефрит ось уже кілька тисячоліть прикрашає палаци, та його “чари”, загадкові властивості, як уважають спеціалісти, ще не розкриті й наполовину (із журн.).

3. перен. Про те, що захоплює, вражає кого-небудь; краса, чарівність.

Овіяні чарами літньої ночі, заколисані любою розмовою, вони замовкли (М. Коцюбинський);

Якою ж ви силою володієте, сині небесні потоки, ви, білі хмари, і ти, пахуча земле, що з одного робиш звіра, а з другого голуба? Отже, є в тобі таємні чари? (Григорій Тютюнник);

Воно [село] тепер, прикривши чарами ночі свою бідненьку одіж, здається казковим (М. Стельмах);

// Зовнішня привабливість людини і її внутрішня, душевна краса.

Довго він стояв над нею, дивився, напувався чарами її красної вроди (Панас Мирний);

Я не Петрарка – ти ж нова Лаура, Ти, може, краща, ніж вона була. Ти грації сама ще додала До чарів, що дала тобі натура (В. Самійленко);

Є люди, що їх у всьому хочеться наслідувати. Такі люди мають у собі якісь особливі, внутрішні чари (Яків Баш);

// Велика естетична впливова сила слова, мистецтва і т. ін.

Кобзо-орлице! .. Чарами слова розмай, мов ту хмару, недолю (П. Куліш);

Краса природи, принадність жінки, чари музики і слова – все це котилось, як хвилі в далекому морі, чужі й невидимі (М. Коцюбинський);

Мені згадується моє дитинство, довгі снігові ночі в селі на Полтавщині, чари страшних казок про подвиги богатирів, які не боялися ні чорта, ні вогню, ні розбійників (М. Чабанівський);

Тут щирим серцем, сповненим любові, він чари мови рідної вбирав (І. Гончаренко).

◇ Ча́рами чарува́ти див. чарува́ти;

Ча́ри ді́яти (чарува́ти, твори́ти і т. ін.) див. ді́яти;

Ча́ри коха́ння (любо́ві) див. коха́ння;

(1) Як (мов, ні́би, немо́в) ча́рами – дуже швидко, несподівано, як буває в казках; за викликом чарівника, під дією магічних сил.

Одно слово генія, кинуте в мелодію, – і ніби чарами розгорнулась передо мною картина (І. Нечуй-Левицький);

З'явився наш вельможний господар з військовою і королівською грамотою, і немов чарами виросли замки, споруди, містечка (З. Тулуб).