чародій

ЧАРОДІ́Й, я, ч.

1. заст. Те саме, що чарівни́к 1.

Всі ворожбити, чародії, Всі гайдамаки, всі злодії, Шевці, кравці і ковалі.. Кипіли в пеклі всі в смолі (Котл., І, 1952, 138);

Це ж так зрозуміло — сподіватися: а раптом все буде так, як у того гоголівського чародія! Він же лише пельку роззявляв, а вареники самі туди йому стрибали, та ще й у сметану перед тим умочившись… (Шовк., Інженери, 1956, 129);

*У порівн. Порвану кулею черевину він знову стулив докупи, як чародій, вдмухнув у приречену на смерть людину життя (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 178).

♦ Маг і чароді́й див. маг.

2. перен. Те саме, що чарівни́к 2.

Та він садив [дуби], усатий чародій, Роботі сам радіючи своїй, Співаючи — звичайно, випадково,— Улюблене: «…Зеленая діброво..» (Рильський, III, 1961, 208);

[Семен:] Говорять, що в Харкові працює один лікар-чародій, такий чародій, що робить сліпих зрячими (Мороз, П’єси, 1959, 28);

Гнатові Петровичу Юрі — 75 років. Цей чародій сцени більше 40 років життя присвятив театру імені Івана Франка як його організатор, художній керівник, режисер і актор (Мист., 1, 1963, 14);

*Образно. Гойдає на хвилях, Несе по Вкраїні Важкі пароплави Дніпро-чародій! (С. Ол., Вибр., 1957, 33);

Не шуміть ви, осокори, щоб синок вас не почув.. Місяченьку, чародію, не жартуй крізь вікна з ним, не лягай йому на вії ти промінням голубим (Сос., II, 1958, 99).