частувати

ЧАСТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех.

1. також без додатка. Щиро і радо запрошувати кого-небудь поїсти, випити, закурити і т. ін.

Посадовила її стара за стіл.. І плаче, і радіє, і розпитує, і частує: — Може, тобі того з’їсти? може, того спити? (Вовчок, І, 1955, 103);

Господар був гомінкий, веселий, частував і припрохував залюбки (Гр., II, 1963, 315);

Мірошник, здоровий, чорновусий та повновидий чоловік, наливав в чарку горілку і частував Одарку, Ярину й Олену (Н.-Лев., II, 1956, 54);

— Беріть усі,— звернувся Бульба в бік запорожців,— що в кого є: ковші, черпаки або чарки. Я частую вас, пани-браття (Довж., I, 1958, 257).

2. чим. Пригощати кого-небудь якоюсь стравою, закускою, напоєм і т. ін.

Стара Очкуриха.. прийняла дорогих гостей, вареною частувала, пирогами годувала, ще й сороківку дала колядницям (Мирний, III, 1954, 42);

Колгоспний пасічник нас медом частував (Сос., Солов. далі, 1957, 11);

Вони метушилися, весело сміялись, частували її цукерками, тістечками (Коз., Листи.., 1967, 202);

Хоч нічим гостей частувати, Та є товариство, тепло (Нагн., Вибр., 1950, 239);

*Образно. Вночі ти йшов, і град тебе хльостав, І сніг, і злива гойно частували (Перв., І, 1958, 131);

Нас хмелем юності частує Весна бентежна щоразу (Мас., Побратими, 1950, 34);

// перен., розм. Розважати чим-небудь когось або завдавати кому-небудь якихось неприємностей.

[Кассандра:] Ми всі загинем, та не царюючи. [Деїфоб:] Дай спокій, сестро, і не частуй мене пророкуванням (Л. Укр., II, 1951, 279);

Кілька вечорів частував мене Олександр Іванович спогадами й піснями (Літ. Укр., 25.VI 1968, 2).

3. чим і без додатка, перен., розм. Бити кого-, що-небудь, розбивати які-небудь предмети і т. ін.

Мелашка частувала миски рогачем на миснику (Н.-Лев., II, 1956, 362);

— Ти начепи йому на шию срібний дзвоник.. Цяцькований Осел придбав нову біду: Де не повернеться — усе не до ладу, Чи шкоду втне — не подарують, Почують, що дзвенить — палюкою [палюгою] частують (Гл., Вибр., 1951, 137);

Стоячи на возі на колінах, Шарапа частував тварину і за кожним разом натягав віжки, щоб не дати коневі розігнатись (Ле, Ю. Кудря, 1956, 82);

Іванка вже не раз частували стусанами під боки, та він не ображався і не лаявся (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 20);

— Їдете, чортові сини,— сказав засмучений старий ткач Опанас Чиж.— Скажіть же Леніну, щоб не забував нашу бідну Україну. Чуєте? А я вже буду тут частувати ворога без вас… (Довж., І, 1958, 132).