чисто

ЧИ́СТО.

1. Присл. до чи́стий 1, 2, 4-9.

Внесли лампу, велику, з чисто протертим склом (Гончар, II, 1959, 395);

Вона любила чепуритись і держала себе дуже чисто. Все на їй було чистеньке, неначе нове (Н.-Лев., II, 1956, 279);

Матвій ішов поруч передньої підводи, розмовляючи з літньою, чисто виголеною людиною (Мик., II, 1957, 407);

Кімната була чисто прибрана (Шиян, Вибр., 1947, 23);

Всі ми почуваємо, що діло зробили "чисто", але ніхто про це не говорить (Багмут, Опов., 1959, 67);

Їй голос часами тремтів і французька вимова не конечне чисто виходила (Л. Укр., III, 1952, 528);

Спахнули очі тепло й чисто (Сос., II, 1958, 429);

[Йоганна:] Каменувати мене ти можеш, та не маєш за що, бо я ніколи не жила так чисто, так чесно, навіть свято, як сей рік (Л. Укр., III, 1952, 161);

// у сполуч. з прикм., займ. Підкреслює якість ознаки, названої прикметником, займенником.

І вже які він пісні складував і як їх співав, господи, милий боже! Чарівничі се були чисто пісні! (Вовчок, І, 1955, 349);

— Колись баба Улита, ота, Йосипе, що на Афон ходила, приносила із святої гори якогось зілля, так давала й нам, дітям, понюхати. Так чисто отаким пахло, як оця цигарка (Тют., Вир, 1964, 213);

Його трудне, як кора на дереві, обличчя засвічується чисто дитячою цікавістю (Бабляк, Жванчик, 1967, 41).

2. у знач. присудк. сл. Про відсутність бруду, пилу і т. ін. де-небудь.

— Як у вас світло та чисто (Н.-Лев., VI, 1966, 12);

У гаю чисто й біло… (Коцюб., II, 1955, 275);

В оселі діда Дуная чисто, як у вінку (Стельмах, І, 1962, 238);

Чисто було на морозному майдані (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 30);

// Про стан моральної чистоти, щирості, душевного спокою.

На душі ж було радісно й чисто (Тич., Вибр., 1957, 308).

3. присл., розм. Зовсім, абсолютно.

— Ну й чоботи… чисто потрухли… (Тесл., З книги життя, 1949, 37);

Нарешті, як смеркло вже чисто, прийшов Петро Куп-ріянович з своїм наймитом (Л. Янов., І, 1959, 214);

— Хоч би ти сказав хлопцеві. Бач, сорочку вчора надів, чи видно? Свитину ось чисто біля горна поприсмалював (Головко, II, 1957, 214).

Все (всі, весь і т. ін.) чи́сто див. весь¹;

Геть-чи́сто — абсолютно, цілком, до кінця.

Хе, от вже й втомився [Андрій]. Геть-чисто захляв за зиму, захарчувався (Коцюб., II, 1955, 33);

Переді мною стелиться вузенька безлюдна вуличка. Цегляні тротуарчики, геть-чисто зчовгані ногами (Кол., На фронті.., 1959, 126);

Геть-чи́сто всі — абсолютно всі, без винятку.

— То я тобі пораю: збери геть-чисто усі свої вчені книжечки, хрест-навхрест зв’яжи їх ремінчиком.. і йди з мого достатку (Стельмах, Хліб.., 1959, 112).

4. присл., у сполуч. з прикм. Підкреслює винятковість ознаки, названої прикметником; виключно.

Обертаєшся назад на захід сонця, і перед тобою знов інша дивна картина, вже чисто гірська (Н.-Лев., II, 1956, 385);

Правда, що й та енергія, яка є, чисто пасивна — я таки лінюх, кажучи по правді! (Л. Укр., V, 1956, 268);

У новому фільмі "Арсенал" я значно звузив рамки своїх чисто кінематографічних завдань (Довж., І, 1958, 22);

Нині часто нетрадиційність, незвичність структури літературного твору, чисто літературні пошуки нових форм сприймаються і навіть визначаються як деяка близькість до кіно (Рад. літ-во, 4, 1963, 129).

5. у знач. порівн. спол., розм. Ніби, неначе.

— І в кого він, Петре, такий неспокійний вдався? Ну чисто тобі Марко в пеклі (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 43);

Грек узяв статуетку, поставив її перед собою на конторку. — Да! Чисто старий Валіаді (Мик., II, 1957, 249);

// Точно, як; зовсім.

— Витріщить дядько свої очі на мисник та й вигадує якісь байки, неначе там на миснику і справді привиджується йому між полумисками сатана; чисто, неначе стара баба розказує казки дітям! (Н.-Лев., VI, 1966, 338);

[Куліш:] В якому товаристві ти снуєшся, що розмовляєш чисто, як чумак?! (Голов., Драми, 1958, 30).