чос

ЧОС, у, ч., заст. Свербіж.

◊ Дава́ти (да́ти, задава́ти, зада́ти, завдава́ти, завда́ти) чо́су:

а) дуже бити кого-небудь, успішно обороняючись.

Базарські незабаром помітили маленького задираку. Пробували було нападати на малюка, але він давав їм такого чосу, що всі охочі до легких перемог стали його сахатись (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 10);

б) завдавати нищівного удару, давати належну відсіч ворогові.

Треба вдарити на коронного гетьмана, поки мало в нього сили, щоб він не прочухався, та такого дати йому чосу, щоб пани штани губили, тікаючи від козацького частування (Тулуб, Людолови, І, 1957, 470);

[Денис:] Учора якийсь панок біля Митьчиної лавки розказував, що наші завдали японам [японцям] такого чосу, що довго чухатимуться (Кроп., IV, 1960, 26);

— Може, й воювався з ними [турками]? — І таке було.. Не ми ж перші почали, а вони. За це й даємо їм чосу (Добр., Очак. розмир, 1965, 98);

в) вичитувати кого-небудь; лаяти, сварити.

Іван Петрович Котляревський давав чосу і в хвіст і в гриву не тільки богам, а й панам, підпанкам і слугам (Літ. Укр., 12.IX 1969, 3);

До столу випхався Тихін Фіялко. Сход насторожився. Ну, цей щось скаже. Язик у нього підвішений добре. Вмів давати чосу глитайні… (Речм., Весн. грози, 1961, 344);

г) поспішно тікати, бігти куди-небудь.

Не чули ви? Із лісу Вовк дав чосу (Год., Заяча математ., 1961, 132).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

чос

Значення в інших словниках