чудно
ЧУ́ДНО. Присл. до чудни́й.
Чудно було Петрові да й Череваневі дивитись на тії музики та гопаки у такий смутний час (П. Куліш, Вибр., 1969, 173);
[Гайка:] Та невже ж Домаха і справді нас покинула? Як же чудно стало в хаті, неначе у пустці! (Кроп., II, 1958, 176);
[Оленка:] Як вас чудно прозивають. [Гострохвостий:] Може й чудно (Н.-Лев., II, 1956, 485);
Чудно переставляли ноги коні і топтались на місці (Ю. Янов., І, 1958, 67);
— Скучила, Тимофію, за тобою.. — Чудно,— зверхньо погляне на неї (Стельмах, II, 1962, 171);
// у знач. присудк. сл.
Йде Харитя селом і якось їй чудно. Ніколи не ходила сама так далеко від хати (Коцюб., І, 1955, 16);
Чудно мені, але й приємно: я ще такий маленький, а мати вже величає мене солдатом… (Кол., На фронті.., 1959, 108).
Значення в інших словниках
- чудно — Дивно, див, дивовижа, диковина Словник чужослів Павло Штепа
- чудно — ЧУ́ДНО. Присл. до чудни́й. Чудно було Петрові да й Череваневі дивитись на тії [ті] музики та гопаки у такий смутний час (П. Куліш); [Гайка:] Та невже ж Домаха і справді нас покинула? Як же чудно стало в хаті, неначе у пустці! (М. Словник української мови у 20 томах
- чудно — чу́дно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- чудно — Присл. до чудний. || у знач. присудк. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
- чудно — ДИ́ВНО, ЧУ́ДНО, ДИВОВИ́ЖНО, НАВДИВОВИ́ЖУ, ЧУДЕРНА́ЦЬКО (ЧУДЕРНА́ЦЬКИ), НЕЗВИ́ЧНО, НА ДИ́ВО, НА ПРОДИ́ВО розм., ДИВО́ЧНО розм. Мов намальований сіяв (гість), І став велично на порозі, І, уклонившися, вітав Марію тихо. Їй, небозі, Аж дивно, чудно (Т. Словник синонімів української мови