чужинець

ЧУЖИ́НЕЦЬ, нця, ч.

1. Громадянин, підданий чужої держави, країни; іноземець.

У чужинця всі мрії літають не де, Як у ріднім краю (Крим., Вибр., 1965, 291);

Є в Нью-Йорку багаті квартали, Там чистіші повітря й земля. Там розкішно оздоблені зали Зустрічають чужинців здаля (Дмит., Осінь.., 1959, 28);

// Загарбник, ворог (у 2 знач.).

Перед лицем величної природи присягали [проводирі швейцарські] радше згинути, ніж віддати край свій на поталу чужинцеві! (Фр., II, 1950, 76);

Матросам наче приснився рідний дім, своя, тепер далека родина, і вони тішилися цією золотокосою кирпатенькою дівчинкою, що нагадувала їм дочок і синів. Як то вони там, бідолашні, під чужинцем? (Кучер, Голод, 1961, 90);

Ми йшли у вуличнім прибої, над нами квітли прапори, чужинці нам здавали зброю, здіймали руки догори (Сос., II, 1958, 404).

2. Чужа, нетутешня, захожа людина.

Дуб стояв на верховині одиноко. Давня-прадавня легенда розповідає, що колись тут був великий ліс, та з часом його вирубали зайшлі люди — чужинці (Цюпа, Назустріч.., 1958, 6);

// Людина, далека від кого-небудь своїми поглядами, духом і т. ін.

[Петро:] Одні тільки думки сумні облягають тебе, а між ними одна, мов гадина, щипає за серце, ссе з його кров: ти чужинець у свого батька, нахлібник у чужій сім’ї… (Мирний, V, 1955, 180);

[Руфін:] Доволі з мене, що тепер я бачу. Як далі піде так, ми хутко станем чужинцями у нашім ріднім краю (Л. Укр., II, 1951, 350).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

чужинець

Значення в інших словниках