чуйний

ЧУ́ЙНИ́Й, чу́йна́, чу́йне́.

1. Який швидко й легко сприймає що-небудь за допомогою органів чуття (слуху, нюху і т. ін.).-

Якби хто біг, то було би чути, у мене вухо чуйне (Фр., VIII, 1952, 373);

Чуйне солдатське вухо вловило у завиванні хуртовини далеку, ледь чутну рушничну стрілянину (Головко, II, 1957, 574);

Хропуть чуйні коні, хапаючи ніздрями важкий сморід тліючого ганчір’я, горілої сажі, газу недавно вибухлих мін (Гончар, III, 1959, 378);

// діал. Який прийшов до пам’яті, опритомнів.

Сестра Меланія зовсім чуйна була: хоч очі од спання помаліли, та дивилися .. жваво (Вовчок, І, 1955, 255);

*Образно. Вслухаюся в чуйну, дрімливу тишу, боюсь її сполохать, ледве дишу (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 66).

Чу́йни́й сон — неглибокий, сторожкий сон.

Ватя спала тривожним, чуйним сном, неначе дрімала дрімотою (Н.-Лев., IV, 1956, 143).

2. Те саме, що чу́лий 3.

Мої спогади я присвячую молодим, сміливим і чуйним, їм віддаю я на суд юнацькі помилки й перемоги, щоб збудити їхні думки, щоб спонукати їх на шукання яскравіших просторів і горизонтів (Ю. Янов., II, 1958, 22);

— Треба стояти лицем до мас, бути чуйним, культурним, діловим,— говорив він, проводжаючи обох аж до дверей (Шиян, Баланда, 1957, 199);

Ленін був надзвичайно чуйний і уважний до товаришів, до простих людей (Ком. Укр., 4, 1960, 62);

Чуйне ставлення до колишніх фронтовиків, інвалідів війни, піклування про сім’ї тих, хто не повернувся з полів битв, було і буде найпершим обов’язком (Ком. Укр., 6, 1975, 25).

3. Те саме, що чутли́вий 3.

Публіцистика Я. Галана є чудовим прикладом єдності письменника з народом, чуйного реагування на всі важливі події в житті народу, який бореться за комунізм (Іст. укр. літ., II, 1956, 296);

Отак, наче спадщина поколінь, дісталися Миколі чуйні руки до різьби і дороге дерево для різьби (Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 20);

Література — жива річ, і вона надзвичайно чуйна, можливо, чуйніша за всі інші мистецтва (Смолич, Розм. з чит., 1953, 140);

// до чого, на що. Вразливий.

Це так заболіло її, чуйну на всяку образу, що вона.. в гірких думках пролежала до вечора (Коцюб., І, 1955, 269).