1. Словник української мови в 11 томах

чуйно

ЧУ́ЙНО. Присл. до чу́йни́й.

З-під волохатих брів кидають очі далекий погляд, а вуха чуйно вбирають в себе найменший звук (Коцюб., II, 1955, 68);

І чуйно слух напружений хлопчини Ловив оцей, з дитинства знаний клич (Бажан, Вибр., 1940, 180);

Ідучи в колоні на далекі вогневиці гаснучого заходу, Хаєцький чуйно ловив ніздрями знайомі з дитинства запахи весняних, розпарених за день полів (Гончар, III, 1959, 315);

Тихенько підіймалася, аби не збудити Дмитра, але опришок спав чуйно і відразу прокинувся.— Га? Що? Хто се? — Спи, спи, Дмитрику (Хотк., II, 1966, 148);

Собаку гнали з двору, одначе не били, і він щоразу придумував якось знову перебратися через камінний паркан і бродив порожніми доріжками саду, а іноді лягав десь під деревом чи під затишною стіною і чуйно дрімав довгими годинами (Мик., II, 1957, 231);

Оля знала, що дядько Микита милував Сашка, ставився до нього добре і чуйно (Юхвід, Оля, 1959, 86);

Уважно і чуйно ставився Ленін до людей (Біогр. Леніна, 1955, 220);

// Те саме, що пи́льно.

Хоч неприятель ніякий не грозив таборові, то все-таки його стережено чуйно-таке вже було воєнне правило монголів (Фр., VI, 1951, 66);

*Образно. Зелені гори, убравшись у білі гуглі, прислухалися чуйно, як дзвеніло на небі золото зір (Коцюб., II, 1955, 335);

Вдалині неясно манячіли берестівецькі хутори, що відбігли від села і чуйно причаїлися в степу, немовби стали на сторожі (Кач., Вибр., 1947, 72).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. чуйно — ЧУ́ЙНО. Присл. до чу́йний. З-під волохатих брів кидають очі далекий погляд, а вуха чуйно вбирають в себе найменший звук (М. Коцюбинський); І чуйно слух напружений хлопчини Ловив оцей, з дитинства знаний клич (М. Словник української мови у 20 томах
  2. чуйно — чу́йно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  3. чуйно — Присл. до чуйний. || Те саме, що пильно. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. чуйно — Чу́йно, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. чуйно — Чуйно нар. 1) Чутко. Чуйно наслухають. Млак. 85. Я серцем чуйно ті печалі чую. К. Дз. 200. 2) Бдительно. Словник української мови Грінченка