чуйно
ЧУ́ЙНО.
Присл. до чу́йний.
З-під волохатих брів кидають очі далекий погляд, а вуха чуйно вбирають в себе найменший звук (М. Коцюбинський);
І чуйно слух напружений хлопчини Ловив оцей, з дитинства знаний клич (М. Бажан);
Ідучи в колоні на далекі вогневиці гаснучого заходу, Хаєцький чуйно ловив ніздрями знайомі з дитинства запахи весняних, розпарених за день полів (О. Гончар);
Тихенько підіймалася, аби не збудити Дмитра, але опришок спав чуйно і відразу прокинувся. – Га? Що? Хто се? – Спи, спи, Дмитрику (Г. Хоткевич);
Собаку гнали з двору, одначе не били, і він щоразу придумував якось знову перебратися через камінний паркан і бродив порожніми доріжками саду, а іноді лягав десь під деревом чи під затишною стіною і чуйно дрімав довгими годинами (І. Микитенко);
Оля знала, що дядько Микита милував Сашка, ставився до нього добре і чуйно (Л. Юхвід);
// Те саме, що пи́льно.
Хоч неприятель ніякий не грозив таборові, то все-таки його стережено чуйно – таке вже було воєнне правило монголів (І. Франко);
* Образно. Зелені гори, убравшись у білі гуглі, прислухалися чуйно, як дзвеніло на небі золото зір (М. Коцюбинський);
Вдалині неясно манячіли .. хутори, що відбігли від села і чуйно причаїлися в степу, немовби стали на сторожі (Я. Качура).
Значення в інших словниках
- чуйно — чу́йно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- чуйно — Присл. до чуйний. || Те саме, що пильно. Великий тлумачний словник сучасної мови
- чуйно — Чу́йно, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- чуйно — ЧУ́ЙНО. Присл. до чу́йни́й. З-під волохатих брів кидають очі далекий погляд, а вуха чуйно вбирають в себе найменший звук (Коцюб., II, 1955, 68); І чуйно слух напружений хлопчини Ловив оцей, з дитинства знаний клич (Бажан, Вибр. Словник української мови в 11 томах
- чуйно — Чуйно нар. 1) Чутко. Чуйно наслухають. Млак. 85. Я серцем чуйно ті печалі чую. К. Дз. 200. 2) Бдительно. Словник української мови Грінченка