чуприна

ЧУПРИ́НА, и, ж. Волосся на голові людини (перев. в чоловіка); чуб, шевелюра.

Як тільки пан із паном зазмагався, Дивись — у мужиків чуприни вже тріщать (Греб., І, 1957, 59);

А чуприна була у нього здоровенна, густа, як щітка, і зачесана з фантазією вгору, так що високе, розумне чоло ціле було відкрите (Мак., Вибр., 1954, 180);

Хотіла збудить Петра, торсала його за плечі з усіх боків, смикала за чуприну, а він лежить, як колода (Н.-Лев., III, 1956, 286);

У кімнату ввійшов похмурий невисокий хлопець, років сімнадцяти, швидко зняв шапку, і по його голові розсипалася закошлана смолиста чуприна (Хижняк, Тамара, 1959, 273);

Брянський, з туго перетягнутим станом, з білявою пишною чуприною, стоїть, облитий променями призахідного сонця (Гончар, III, 1959, 24);

Одсвіт полум’я лягає на міцну, м’язами помережану постать парубка, натікає в русяву чуприну, і вона золотистою метлицею нависає над високим чолом (Стельмах, І, 1962, 101);

// Довге пасмо волосся на голеній голові, що звисає над лобом; оселедець.

А попереду отаман Веде, куди знає.., Закрутивши чорні уси, За ухо чуприну, Підняв шапку — човни стали (Шевч., І, 1963, 66);

Всі запорожці голили собі голови і зоставляли тільки повище лоба одну чуприну (Стор., І, 1957, 265);

Широко відкритими очима Ярина дивилася на високого, мужнього діда з сивою чуприною, закладеною за вухо (Панч, Гомон. Україна, 1954, 6);

*Образно. Син матрос там [на хвилях] і батько керманич пливе, А у сурму гра вітер над ними, реве, Розвіва свою довгую, буйну чуприну… (Л. Укр., IV, 1954, 263);

Він проспав світанок. Встав, коли сонце вже котилося по сивих чупринах очеретів, велике, червоне (Мушк., День.., 1967, 79).

◊ [Аж] чупри́на мо́кра в кого від чого — енергійно, з великим запалом працює хтось над чим-небудь.

Аж помолодшала вона, як перебралася у свою хату, на нове хазяйство… Чіпка собі прийнявся за його, аж чуприна мокра (Мирний, II, 1954, 217);

Петро корчує пень. Уже чуприна мокра (Головко, І, 1957, 448);

Води́ти за чупри́ну кого — верховодити над ким-небудь (перев. чоловіком); бити.

На що тому жінка молода, кого й стара за чуприну водить! (Номис, 1864, № 9095);

Голи́ти чупри́ну див. голи́ти;

Грі́ти чупри́ну див. грі́ти;

Нагрі́ти чупри́ну див. нагріва́ти;

Нам’я́ти чупри́ну див. намина́ти;

Наску́бти чупри́ну див. наску́бувати;

Обірва́ти чупри́ну див. обрива́ти¹;

Поголи́ти чупри́ну див. поголи́ти;

Скубти́ чупри́ну кому; Скубти́ за чупри́ну кого — глумитися, знущатися над ким-небудь, тягнучи за чуба.

Гризуться і проміж себе: У них хто хитрий, то і старший, І знай всім наминає парші, Чуприну всякому скубе… (Котл., І, 1952, 163);

Семен ніяк не міг скласти докупи літер, а дванадцятилітнього вчителя брала нетерплячка — і він скуб учня за чуприну, крутив вухо (Коцюб., І, 1955, 100).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

чуприна

Значення в інших словниках