шана

ША́НА, и, ж.

1. до кого — чого і без додатка. Почуття поваги, що грунтується на визнанні великих чеснот, суспільної ваги або позитивних якостей кого-, чого-небудь; пошана.

Ой, спасибі ж тобі, Хмелю, Й превелика шана, Що врятував Україну Від польського пана! (Укр.. думи.., 1955, 127);

[Річард:] Синьйорі Кароліні перекажіть, як зайде річ про мене, привіт мій вдячний і глибоку шану (Л. Укр., III, 1952, 121);

— Коли в мене ще лишились рештки шани до нашого головного інженера,— боюсь, їх тепер ніхто не помітить… (Шовк., Інженери, 1956, 214);

// Шанобливе ставлення до когось, чогось.

Озвавсь найясніший, і гомін ущух: — Подяка лицарству за шану (Стар., Поет. тв., 1958, 211);

І не заради шани чи заслуг, Життя віддам за те, щоб моє слово Почув далекий і незнаний друг Закономірно, а не випадково (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 79);

// Зовнішній вияв почуття поваги до кого-, чого-небудь; почесті.

От став свинар її питать:— Що, Свинко, бачила ти в пана? Чи хороше там гостювать? Яка була тобі там шана?.. (Гл., Вибр., 1957, 76);

В кам’яній скрині була похована жінка, очевидно, дружина вождя племені. Її поховали з великою шаною. Про це свідчила висота могили та численні прикраси й посудини, знайдені в ній (Наука.., 12, 1965, 6).

◊ Віддава́ти (відда́ти і т. ін.) ша́ну кому, чому — те саме, що Склада́ти (скла́сти) ша́ну ( див. склада́ти).

Ми шану віддамо тому, хто заслужив (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 161);

Привітати гостя хлібом — означає віддати найвищу шану (Вітч., 2, 1966, 162);

Не доходячи до головних воріт, ми спинилися віддати шану полеглим тут чеським патріотам (Ле, В снопі.., 1960, 196);

Дозволь тобі, моя зброє, шану дати — Буду ж тебе, вірна, рідна, величати (Ус., Вибр.., 1948, 292);

Віддава́ти (відда́ти) оста́нню ша́ну див. віддава́ти;

Склада́ти (скла́сти) оста́нню ша́ну кому — те саме, що Віддава́ти (відда́ти) оста́нню ша́ну ( див. віддава́ти);

Склада́ти (скла́сти) ша́ну див. склада́ти;

У (в) ша́ні:

а) вшановуючи кого-, що-небудь.

У шані глибокій я голову тихо схиляю (Забашта, Вибр., 1958, 67);

— Пройдуть роки, і ще могутнішою стане наша держава, і цілий світ у шані схилиться перед нею (Гур., Наша молодість, 1949, 224);

б) користуючись повагою, пошаною в кого-небудь.

На світлих Вітчизни путях Пливти броненосцю у шані, У вічному рейсі пливти… (Нагн., Вибр., 1957, 372);

У ша́ні бу́ти (жи́ти і т. ін.) — те саме, що Бу́ти в поша́ні ( див. поша́на).

Хай предків слава — скарб наш дорогий, Та сам працюй, як хочеш бути в шані (Рильський, Наша сила, 1952, 102);

Будеш жити в шані, сину, І журби не знати, Бо для тебе вся країна — Наче рідна мати (Сто пісень.., 1946, 109);

Честь і ша́на див. честь;

Ша́ни здобу́ти (зажи́ти і т. ін.) — здобути, досягти поваги, пошани в когось.

[Аецій Панса:] Руфіне, чуєш? Може, ти подумав.., що, може, я дочці своїй бажав здобути шани більше через тебе… (Л. Укр., II, 1951, 362);

Такої шани зажила вона, мабуть, за те, що зобов’язалася зібрати сім центнерів льону з гектара і зібрала (Панч, В дорозі, 1959, 239);

Ша́ну ма́ти — мати повагу, пошану в когось.

[Палажка:] Он як любенько балакають!.. Хто язиком грає, той і шану має (Кроп., II, 1958, 122);

І кожен в нас спеціаліст, І всякий шану має, Чи він обозник, чи танкіст, Чи чоботи латає (Воскр., Сатира, 1946, 35).

2. розм., рідко. Те саме, що частува́ння.

А чим зустрічати? Хоч воно й піст.. Піст постом, а шана шаною. Можна і в піст індичку підсмажити (Ковінька, Кутя.., 1960, 32).