шанобливо

ШАНОБЛИ́ВО. Присл. до шанобли́вий.

Вона завжди уважно й навіть шанобливо слухала Батуру — ..він так красиво говорить… (Жур., Опов., 1956, 112);

Незважаючи на свою норовисту вдачу, Варя ставилась до свого бригадира чемно і навіть шанобливо (Ткач, Плем’я.., 1961, 52);

Всі запорожці скинули шапки і шанобливо схилили голови (Довж., І, 1958, 238);

На порозі з’явився старий челядник. Впізнавши пана Бжеського, він шанобливо вклонився і допоміг йому злізти з коня (Тулуб, Людолови, І, 1957, 7);

Раз чи два Гоголь кидав здивований погляд на слухачів.. і зустрічався очима з Дюром, який дивився на нього нібито шанобливо, але разом з тим і образливо (Полт., Повість… 1960, 568).