шолудивий

ШОЛУДИ́ВИЙ, а, е, розм.

1. Покритий коростою, струпами, з горбкуватою шкірою, облізлою шерстю; паршивий.

Навколо не було ні душі. Тільки пробіг до дверей станції кондуктор та мале шолудиве собаченя зголодніло обнюхувало сміття на пероні (Досв., Вибр., 1959, 34);

— Якщо й цього разу збрешу, тоді вже, як шолудиву кішку,— геть з хати! (Донч., VI, 1957, 235);

З усього господарства було в радгоспі лише кілька шолудивих, підібраних після фронту коненят (Гончар, Тронка, 1963, 97);

// у знач. їм. шолуди́вий, вого, ч. Людина з лисиною або без волосся на голові.

Полюбила чабана. Та й недоля моя! Я думала — кучерявий…В його чуба нема. Хоч є трошки, та не кучері, А вже мені шолудиві надокучили (Укр. нар. пісні, 2,1965, 433);

У нього совісті, як у шолудивого волосся (Укр.. присл.., 1963, 350);

В мене було стілько худоби, як у шолудивого чуба (Барв., Опов.., 1902, 313);

// Рідкий (про волосся).

Рудувате, шолудиве волосся старанно спущене, хитро-мудро сплетене й переплетене (Збан., Малин. дзвін, 1958, 26);

// рідко. З невеликою кількістю пелюсток (про квітку).

— Чого ти оце так змарніла? Колись цвіла, як повна троянда, а тепер така стала, як рожа в’яла, як шолудива квітка (Н.-Лев., VII, 1966, 192);

// рідко. Порожній (про плід).

— Щось неначе чи гнилі горіхи, чи шолудиві, чи що (Н.-Лев., III, 1956, 113).

2. перен., зневажл. Дуже поганий;

// Нікчемний, огидний (про людей).

На радянсько-німецькому фронті шолудиві фашистські вояки не раз чухають п’ятами і раз у раз чухаються (Козл., Щури.., 1956, 189);

// Уживається як лайливе слово.

— Ну, стій же ти, шолудивий бурсаче! — трясучи кулаком, промовив Жук (Мирний, І, 1954, 332);

[Риндичка:] В понеділок ваша сусіда, ота шолудива кішка, Гапка підщипана, та золила сорочки у жлукті. А я й присікалась до неї! (Кроп., І, 1958, 502).