шпориш
ШПО́РИШ, у́,ч., діал. Спориш.
Він знехотя поплентався в двір і почав заганяти в хлів овечки, котрі розсипались по дворі і хапали зелений шпориш попід тином (Н.-Лев., VI, 1966, 308);
Довга валка возів рушила по ледве помітній, зарослій шпоришем дорозі (Збан., Таємниця.., 1971, 450);
*У порівн. У поросі люди, як той шпориш придорожній, затолочені сильним, багатим (Коцюб., II, 1955, 41).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- шпориш — ШПОРИ́Ш, у́, ч., діал. Спориш. Він знехотя поплентався в двір і почав заганяти в хлів овечки, котрі розсипались по дворі і хапали зелений шпориш попід тином (І. Нечуй-Левицький); Довга валка возів рушила по ледве помітній, зарослій шпоришем дорозі (Ю. Словник української мови у 20 томах
- шпориш — шпори́ш іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- шпориш — -у, ч., діал. Спориш. Великий тлумачний словник сучасної мови
- шпориш — Спори́ш і шпори́ш, -шу, -шем шпори́ш, -шу́, -ше́ві = спори́ш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- шпориш — Шпори́ш, -шу м. раст. Polygonum aviculare L. Словник української мови Грінченка