шумувати

ШУМУВА́ТИ¹, у́є, недок.

1. неперех. Покриватися білуватою пухирчастою масою (про деякі рідини); пінитися.

Навіть здоїти корови дівчина нездатна — як вода молоко в дійниці. В іншої молоко збивається, шумує (Горд., Дівчина.., 1954, 216);

// перен. Вкривати чимось легким, пишним, подібним до такої маси.

Шумує піна білої черешні, кипить у вікнах, вихриться щомить… (Голов., Поезії, 1955, 58);

У мріях вона бачила, як на багато кілометрів зміниться біля її села крутий берег, на ньому весною шумуватимуть білим кипінням хвилі яблуневого цвіту (Донч., VI, 1957, 373);

// Те саме, що вирува́ти¹.

Дунаю, Дунаю! Наш діду старезний, коханий! Чого каламутний? Чи крові напився ти п’яний? Ревеш, скаженієш, аж хвилі червоні повстали, Шумують, скакають (Стар., Поет. тв., 1958, 41);

Спинився [Канушевич] на кручі коло Дніпра. Унизу просто перед очима шумував Дніпро (Коцюба, Нові береги, 1959, 309);

Вода одбігала від острова, стикалася з новою хвилею, здіймалася вгору і знову, шумуючи, кидалась на берег, щоб за мить спинитися і з шипінням одступити для нового навального нападу (Трубл., Шхуна.., 1940, 93);

Згори ясно видно, як шумує вода за греблями (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 66);

// безос.

Під човном клекотіло, кипіло, шумувало, а він підскакував і плигав (Коцюб., І, 1955, 391);

// Іскритися, пінитися, грати (про вино, шипучі напої і т. ін.).

Вже північ глянула в вікно; Не затихають гуки; Шумує в кухликах вино, З рук переходить в руки (Граб., І, 1959, 418).

◊ Кров шуму́є — те саме, що Кров гра́є ( див. кров).

Шумує кров у юнака, б’є в голову завзяттям юнацьким, аж хлюпає (Головко, II, 1957, 76).

2. неперех., перен. Бурхливо виявлятися, протікати.

Там на півночі, далеко, в тім місті, що вкрите туманом, Де так шумує життя, мов холодний потік верховини, Люди північні поставили храм для богів всього світу (Л. Укр., І, 1951, 425);

Кипить і шумує робота, як хвилі ритмічний прибій… (Сос., Близька далина, 1960, 126);

І от він.. у роздумах прямує до того ліска, де лунають небесні співи і шумують земні пристрасті (Стельмах, II, 1962, 322).

3. неперех., розм. Бути в стані, в процесі бродіння; бродити.

[Василина:] Дівчина, як теє пиво, почало шумувати, — не борони: швидше вишумує (Вас., III, 1960, 62).

4. перех. і без додатка. Знімати піну з навару.

Варила я суху рибку, та й не шумувала (Коломийки, 1969, 218);

Знати, вивчений був добре Не давать збігати юшці, А мішать її хутенько І чистенько шумувати (Л. Укр., IV, 1954, 184).

ШУМУВА́ТИ², у́ю, у́єш, недок., рідко. Те саме, що шумі́ти¹ 1, 3.

Лютий вітер, що шумував навколо, пересилив гірське оточення, прорвався серед скель у затишну балку і своїм стогоном заглушив розмови ватажків і гомін повстанців (Досв., Гюлле, 1961, 191);

Купці та купецькі синки шумували… То не вода по весні, рвучи греблі та розносячи загати, гуде та клекоче, то їх вигуки здіймаються вгору (Мирний, III, 1954, 262);

На заході понад лісом шумує ярмарок (Вас., Незібр. тв., 1941, 82);

На Бандуренковому дворищі вихром закручувався загрозливий клекіт кількатисячної юрби. Вона оточувала велике пожежище, шумувала біля тракторів, підкочувалася до хати.., неспокійно гула (Епік, Тв., 1958, 261).