шумувати

ШУМУВА́ТИ¹, у́є, недок.

1. Покриватися білуватою пухирчастою масою (про деякі рідини); пінитися.

Навіть здоїти корови дівчина нездатна – як вода молоко в дійниці. В іншої молоко збивається, шумує (К. Гордієнко);

// перен. Вкривати чимось легким, пишним, подібним до такої маси.

Шумує піна білої черешні, кипить у вікнах, вихриться щомить... (С. Голованівський);

У мріях вона бачила, як на багато кілометрів зміниться біля її села крутий берег, на ньому весною шумуватимуть білим кипінням хвилі яблуневого цвіту (О. Донченко);

// Те саме, що вирува́ти 1.

Дунаю, Дунаю! Наш діду старезний, коханий! Чого каламутний? Чи крові напився ти п'яний? Ревеш, скаженієш, аж хвилі червоні повстали, Шумують, скакають (М. Старицький);

Спинився [Канушевич] на кручі коло Дніпра. Унизу просто перед очима шумував Дніпро (Г. Коцюба);

Вода одбігала від острова, стикалася з новою хвилею, здіймалася вгору і знову, шумуючи, кидалась на берег, щоб за мить спинитися і з шипінням одступити для нового навального нападу (М. Трублаїні);

Згори ясно видно, як шумує вода за греблями (В. Кучер);

// безос.

Під човном клекотіло, кипіло, шумувало, а він підскакував і плигав (М. Коцюбинський);

// Іскритися, пінитися, грати (про вино, шипучі напої і т. ін.).

Вже північ глянула в вікно; Не затихають гуки; Шумує в кухликах вино, З рук переходить в руки (П. Грабовський).

2. перен. Бурхливо виявлятися, протікати.

Там на півночі, далеко, в тім місті, що вкрите туманом, Де так шумує життя, мов холодний потік верховини, Люди північні поставили храм для богів всього світу (Леся Українка);

Кипить і шумує робота, як хвилі ритмічний прибій... (В. Сосюра);

І от він .. у роздумах прямує до того ліска, де лунають небесні співи і шумують земні пристрасті (М. Стельмах).

3. розм. Бути в стані, в процесі бродіння; бродити.

[Василина:] Дівчина, як теє пиво, почало шумувати, – не борони: швидше вишумує (С. Васильченко).

4. що, чим і без дод. Знімати піну з навару.

Варила я суху рибку, та й не шумувала (з народної пісні);

Знати, вивчений був добре Не давать збігати юшці, А мішать її хутенько І чистенько шумувати (Леся Українка).

ШУМУВА́ТИ², у́ю, у́єш, недок., рідко.

Те саме, що шумі́ти¹ 1, 3.

Лютий вітер, що шумував навколо, пересилив гірське оточення, прорвався серед скель у затишну балку і своїм стогоном заглушив розмови ватажків і гомін повстанців (Олесь Досвітній);

Купці та купецькі синки шумували... То не вода по весні, рвучи греблі та розносячи загати, гуде та клекоче, то їх вигуки здіймаються вгору (Панас Мирний);

На заході понад лісом шумує ярмарок (С. Васильченко);

На Бандуренковому дворищі вихром закручувався загрозливий клекіт кількатисячної юрби. Вона оточувала велике пожежище, шумувала біля тракторів, підкочувалася до хати.., неспокійно гула (Г. Епік).