щасно

ЩА́СНО, розм. Присл. до ща́сний.

Я жду і краюся нудьгою, Шукаю скрізь палких очей… Ось тьохнув щасно соловей — Її ж нема! (Стар., Вибр., 1959, 5);

— Ох, хоч би там усе було щасно. Хоч би Христя була здорова (Мирний, III, 1954, 107);

*Образно. Розбризкуючи калюжі, ми побігли на узлісся. Від нас уже відкочувалися громи, над нами стишувався дощ, а під нами вигиналися, щасно плакали трави і цвіт (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 60);

// у знач. присудк. сл. Добре, радісно.

Ге-е-е-ей! Злітайтеся, орли! Викрешіть вогню з скали тими крильцями із криці для гуцульської цариці! Та запалим ватру , пишну, дивну, чудно гожу, щоби на три світа ясно, щоби красно, дивно щасно! (Хотк., II, 1966, 33).