щетина

ЩЕТИ́НА, и, ж. Коротка цупка шерсть у деяких тварин.

Де не візьмися, свиня і, хрюкаючи та насторочивши щетину на спині, як кинеться на дитину, за голову ухватила — тілько закавчало (Мирний, І, 1954, 52);

*Образно. Огняним їжаком, сердито настовбурчивши золоту щетину, сідало за снігами сонце (Вас., II, 1959, 143);

*У порівн. Дядько був станом високий, очі чорні; волосся і вус як щетина (Вовчок, І, 1955, 138);

На голові в Панька волосся настовбурчилось, як щетина (Н.-Лев., І, 1956, 68);

// розм. Одна тварина, худобина.

Скотина третій день не напована [напоєна] .. Вівці, телята почали гинути… Ще таких два дні — і ні щетини не зостанеться у селі! (Мирний, III, 1954, 10);

// Така шерсть, вживана для виготовлення щіток, пензлів і т. іи.

[Xівря:] На тім тижневі щетинник.. виміняв у них щетину на голки та на гребінець (Кроп., II, 1958, 373);

Полюбляючи золотий генеральський блиск, Терентій охоче вимінює їхні портрети в ганчірників то за роги, то за копита, то за щетину (Стельмах, I, 1962, 308);

// Така шерсть, вживана шевцем замість голки.

[Іван (сидить і латає чоботи, тихо мугиче пісню):] Чи воно темно, чи я вже зовсім осліп! Шуляю, шуляю дратвою і не попаду… Може, щетина загнулась. (Пробує на зубах) (К.-Карий, I, 1960, 297);

У руці проворне шило, Дратва пасмом у зубах, І щетина скаче вміло По наколених дірках (Стельмах, V, 1963— 18);

// розм. Коротке цупкt волосся yа обличчі чоловіків.

За ніч густа щетина виросла на його обличчі, і воно здавалося обсипане попелом (Тют., Вир, 1964, 534);

Цимбалюк нахмурився, провів долонею по сірій щетині на підборідді (Д. Бедзик, Плем’я.., 1958, 25);

// перен. Щось колюче, цупке, настовбурчене, що нагадує таку шерсть.

Поле засіялося грізною щетиною гострих і колючих багнетів (Кач., Вибр., 1953, 411);

Увесь пагорб залито сяйвом нічного неба, і зелена щетина ялинок наче обсипана золотавим пилком (Грим., Подробиці… 1956, 63);

По червонуватому достиглому гречаному лану повагом сунули комбайни, залишаючи густу щетину стерні (Автом., Щастя.., 1959, 3).