щетинистий

ЩЕТИ́НИСТИЙ, а, е.

1. Який має густу щетину (про тварину);

// розм. Який густо заріс коротким цупким волоссям (про обличчя чоловіка).

Суворий двірник.. слухав свого чудного приймака, попихкуючи крутою люлькою. Дим валив йому з широкого носа, уїдався в вічі і закривав щетинисте обличчя (Мик., II, 1957, 248);

Вся права щока Якова одразу припухла і залила вогнем навіть щетинисту скроню (Стельмах, II, 1962, 11);

// перен. Укритий чим-небудь колючим, цупким, настовбурченим, що нагадує щетину.

Сонце запало за щетинисті гори, лишивши на спогад про себе червонясті шапки сосон і кедрів (Мур., Жила.. вдова, 1960, 10).

2. Цупкий, схожий на щетину (про волосся).

— Кажуть, батьківська любов для дітей — що сонце. Бачиш, який розцвів. О, мало не репне! — і він полоскотав щетинистими вусами замурзані щоки дитини (Речм., Весн. грози, 1961, 13);

// перен. Колючий, настовбурчений, який нагадує щетину.

Б’є сапка приплесканий темний корж землі, дзвенить на грудді, огортається сухим сірим димом, підтинає хопту, і щетинистий осот не годен проколоти огрубілих темно-зелених пальців (Стельмах, II, 1962, 407).