ікло
І́КЛО, а, сер.
1. Зуб між різцями й передкорепевими зубами в кожній половині верхньої та нижньої щелеп людини й ссавців.
Потомились вівчарки.. На довгий червоний язик, що звиса між іклами, сідають мухи (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 322);
Підійшло страшне вусате страховисько, нагнулося, бородате, трохи що не до очей і витріщило білі ікла (Яків Качура, II, 1958, 11);
*Образно. Рояль хрипить, безсило клацає жовтими іклами клавіатури (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 143).
♦ Вишкіряти (вишкірити) ікло див. вишкіряти.
2. Великих розмірів зуб, що виступає з рота назовні (в деяких ссавців); бивень.
Рот її [тваринної подоби] тягнувся аж до великих вух, із нього витикались кабанячі гострі ікла (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 119);
Головним засобом оборони в мамонта були його величезні загнуті догори ікла (Історія СРСР, I, 1956, 4).
Значення в інших словниках
- ікло — ІКЛО – БИВЕНЬ – КЛИК Ікло, р. мн. -ів. 1. Зуб між різцями й передкореневими зубами в щелепах людини й ссавців: ікла вівчарки. 2. Великих розмірів зуб, що виступає з рота назовні в деяких ссавців; бивень: кабанячі ікла, ікла мамонта. Бивень, -вня, ор. Літературне слововживання
- ікло — -а, с. 1》 Зуб між різцями й передкореневими зубами в кожній половині верхньої та нижньої щелеп людини й ссавців. 2》 Великих розмірів зуб, що виступає з рота назовні (в деяких ссавців): бивень. Великий тлумачний словник сучасної мови
- ікло — і́кло іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- ікло — І́кло, -ла, -лу і кло, кла, клу; і́кла, і́клів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- ікло — Ікло, -ла с. Клыкъ. Як піймав вовк іклом за хвіст, так і роспоров хвіст. Черк. у. Словник української мови Грінченка