індикатор

ІНДИКА́ТОР, а, ч., спец.

1. Прилад для визначання, вимірювання, записування фізичних величин (тиску, навантаження тощо).

Індикатор годинникового типу служить для перевірки правильності геометричної форми деталей (Слюс. справа, 1957, 118);

Стрілка індикатора неухильно повзла вгору (Рибак, Час.., 1960, 786).

2. Речовина, що після введення до розчину змінює свій колір або колір розчину й таким чином дає змогу визначити його хімічну природу.

Хімікам відомо чимало різних барвників, які залежно від того, який буде розчин (кислий чи лужний) відповідно змінюють свій колір. Такі барвники називаються індикаторами (Цікава хімія, 1954, 23);

Індикатор лугових і кислих реакцій.

3. Бібліотечна картотека, картки якої показують, кому видана книжка.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. індикатор — Фізичне явище, хімічна речовина, або організм, який характеризує своєю наявністю, або відсутністю властивості оточуючого середовища. Словник термінів з агрофітоценології
  2. індикатор — [індиекатор] -ра, м. (на) -р'і, мн. -рие, -р'іў Орфоепічний словник української мови
  3. індикатор — Индикатор — indicator — Indikator, Anzeigegerät, Sichtgerät, Tracer, Anzeiger — 1) Пристрій або речовина, які за наявності певної властивості об'єкта або явища створюють сигнал інформації про це. 2) Прилад, за допомогою якого здійснюють індикацію. Гірничий енциклопедичний словник
  4. індикатор — Показничка Словник чужослів Павло Штепа
  5. індикатор — рос. индикатор (від латин. indicator — показник) — орієнтований економічний показник, вимірник, що дає змогу певною мірою передбачити, в якому напрямі слід очікувати розвиток економічних процесів. Eкономічна енциклопедія
  6. індикатор — індика́тор 1 іменник чоловічого роду прилад, покажчик індика́тор 2 іменник чоловічого роду речовина Орфографічний словник української мови
  7. індикатор — -а, ч., спец. 1》 Прилад, пристрій, елемент, який відображає перебіг процесу або стан об'єкта спостереження, його якісні або кількісні характеристики у формі, зручній для сприйняття людиною. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. індикатор — індика́тор (лат. indicator, від indico – вказую, визначаю) 1. Прилад, за допомогою якого здійснюють індикацію. 2. Речовина, введення якої в розчин дає змогу провести індикацію. Словник іншомовних слів Мельничука
  9. індикатор — Хіміч. речовина (найчастіше органічна сполука), яка дозволяє, напр., визначити реакцію розчину на підставі спостереження появи, зникнення або зміни певного забарвлення після додавання до досліджуваної речовини розчину відповідного і. Універсальний словник-енциклопедія
  10. індикатор — Індика́тор, -ра; -тори, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)