балакати
ГОВОРИ́ТИ (володіти власною або іноземною мовою; користуватися іноземною мовою), РОЗМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ розм.; ЛОПОТА́ТИ розм., ЛОПОТІ́ТИ розм. (незрозумілою для слухача мовою); ГЕЛГОТА́ТИ розм., ГЕЛГОТІ́ТИ розм., ГЕРГОТА́ТИ розм., ГЕРГОТІ́ТИ розм., ДЖЕРГОТА́ТИ розм., ДЖЕРГОТІ́ТИ розм., ДЖЕРКОТА́ТИ розм., ДЖЕРКОТІ́ТИ розм., ШВАРГОТА́ТИ розм., ШВАРКОТА́ТИ розм., ШВАРГОТІ́ТИ розм., ШВАРКОТІ́ТИ розм. (іноземною мовою швидко й нерозбірливо); ЦВЕ́НЬКАТИ розм. (мовою, в якій часто чуються звуки "ц" і "дз'"). Іде (Олеся) на панщину, мусить їх кидати, а дітки — одно не говорить, друге не ходить, а третє не вміє сидіти — дрібненькі (Марко Вовчок); Олексі і Меланці здавалося, що син уже все розуміє, дарма що він не розмовляє, але він відчуває, що це про нього балакають (П. Кочура); Народ письменний страх, Бував у всяких школах, Один балакає на сотні язиках (Є. Гребінка); — Ну, а той.. по-своєму лопотів? — Зібер? — Ну да. — По-латині висловлювався... думав — я не розумію (Ю. Збанацький); На шкільному подвір'ї голоси, метушня. Але то ґелґочуть не учні, а іноземні солдати (П. Автомонов); Вперше вона бачила так близько фашистів. Дивляться на неї, як на якесь диво, ґерґочуть щось між собою (Ю. Збанацький); Солдати... щось сердито джерґотіли (П. Панч); Що вони говорять, того не знаємо, бо по-німецьки шваркочуть (І. Франко); — Як прийде (Хоцінський) до мене в гості, в'ється коло моїх дітей,.. цвенькає до їх по-польській (І. Нечуй-Левицький). — Пор. белькота́ти.
ГОВОРИ́ТИ (передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось), КАЗА́ТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ВИМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ, МО́ВИТИ, МОВЛЯ́ТИ заст., ПОВІДА́ТИ заст., ПРОРІКА́ТИ поет., РЕКТИ́ заст., поет., БА́ЯТИ фольк., ДЕ́ЙКАТИ діал.; ВІЩА́ТИ заст., уроч. (щось значне, важливе); ГА́ВКАТИ вульг. (стосовно людини, яку зневажають); ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ (повільно, протяжно); ЦІДИ́ТИ розм., ВИЦІ́ДЖУВАТИ розм. (неохоче, недбало); ПРОЦІ́ДЖУВАТИ розм. (перев. із сл. крізь зуби — повільно); КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ (перев. із сл. слово, речення тощо — чітко, роздільно); РУБА́ТИ розм. (різко); ГРИМІ́ТИ розм. (голосно, басом); ГАРЧА́ТИ зневажл. (сердито, невдоволено); ВИДА́ВЛЮВАТИ, ВИДУ́ШУВАТИ, ВИТИСКА́ТИ, ВИТИ́СКУВАТИ (перев. із сл. із себе — через силу, переборюючи якесь почуття тощо); ХРИПІ́ТИ (хрипким голосом); СКРИПІ́ТИ розм. (різким, неприємним голосом); СТОГНА́ТИ (жалібно, зі стогоном); ХЛИ́ПАТИ розм. (із схлипуванням); СИЧА́ТИ (з присвистом, а також здавленим від люті голосом); ШИПІ́ТИ розм. (вживаючи шиплячі звуки замість свистячих або притишеним, здавленим голосом). Я говорив так довго й щиро, що воєнком мені повірив, сказав, що буде з мене толк (В. Сосюра); Або розумне казать, або зовсім мовчать (прислів'я); — Бачите, як в житті заведено: що кому дошкуля, той про те й промовля (Григорій Тютюнник); — Я теж москвич, — тихо проказує капітан (А. Хижняк); — Марусю, біжи додому, біжи хутенько, рибочко! — вимовляє Михайло потихесечку (Марко Вовчок); — Чи правда, що ото балакають? (А. Головко); А третій не мовив нічого: Він мовити красно не міг (В. Самійленко); До часу глек, — мовляв один розумний лях, — До часу, голубе, нам глечик носить воду (П. Гулак-Артемовський); — Як же я верну зі школи без кожуха? — повідає хлопець (І. Франко);І надійшовши, дід прорік: "Ти змій і гор-дий чоловік..." (М. Драй-Хмара); І плаче, плаче Ярославна в Путивлі городі й рече: — Вітрило-вітре, господине! Нащо ти вієш..? (Т. Шевченко); Що говорять, то й виговорять. — Що бають, то й вибають (М. Номис); Дейкають, що через них і нам життя не стало (П. Панч); (Печериця:) Балакайте! Он Христос, коли про братолюбіє віщав, скільки з того часу віків пройшло, а ми й досі того братолюбія шукаємо (Панас Мирний); — Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала, — кричала Мотря до Мелашки (І. Нечуй-Левицький); — Я теж тут не гуляв, сину, — тяг він по-старечому (Ю. Збанацький); — Та я тут недавно. Приїхав трохи підробити, — цідив, як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко говорити (Г. Коцюба); Маєвський не говорив, а зневажливо виціджував слова (Ю. Шовкопляс); — Припізнились, припізнились, пора, хлопці, в ліс, — занепокоєно проціджує (Гнат) крізь загущені вуса й бороду неквапні слова (М. Стельмах); — Що таке війна, я знаю. Мабуть, не гірш, ніж ти, — карбуючи кожне коротке речення, заговорила Галина (О. Копиленко); — Демонстрацію ліквідовано, сер, — сухо чеканить він (В. Собко); Насупленими очима нікуди мовби не дивився й рубав: — Ми телеграфували в ЦК спілки (І. Ле); — Негарчи. Справлю і собі, і тобі (чоботи) (М. Стельмах); — Ти тепер найстарший у громаді, — гримів Степан. — Що ти скажеш, так має бути (Лесь Мартович); А Масло повчає і повчає... Він лукаво підхихикує і хриплим голосом скрипить і скрипить (А. Хижняк); — Ви... ви... — хрипить пан Микола, — ви не гнівайтесь на мене (М. Коцюбинський); Степура важко видавлював з себе товстими, ніби обвареними губами: — Бомбили вночі Київ, Севастополь і ще якісь міста... (О. Гончар); — Я не знаю, про що ви говорите, Ольго Матвіївно, — нарешті видушує з себе Федір (Д. Ткач); Парубок.. ледь витискує з себе "добривечір" (М. Стельмах); — Орли сини мої, орли! — стогнав старий Чиж (О. Довженко); І стала (Венера) хлипать перед ним: "Чим пред тобою, милий тату, Син заслужив таку мій плату?.." (І. Котляревський); Мати.. сичить: — Я тебе питаю, де ти до цього часу сиділа? (Ірина Вільде); — Посватав! узяв добро! — шипіла вона з кривим усміхом (М. Коцюбинський). — Пор. 1. базі́кати, баси́ти, белькота́ти, 1. бо́вкнути, бурмота́ти, верзти́, 1. вимовля́ти, 1. повто́рювати, сказа́ти, 2. торохті́ти, шепеля́вити.
РОЗМОВЛЯ́ТИ (усно обмінюватися думками, вести розмову), ГОВОРИ́ТИ, БАЛА́КАТИ, БЕСІ́ДУВАТИ, ГУ́ТО́РИТИ діал.; ПЕРЕГОВО́РЮВАТИСЯ (з ким, між ким); ГОМОНІ́ТИ (тихо, приглушено); ГАЛА́КАТИ (ГАЛА́ЙКАТИ) розм., ГАЛАЙКОТАТИ (ГАЛАЙКОТІТИ) підсил. розм. (голосно); ЩЕБЕТА́ТИ розм. (перев. про жінок і дітей — швидко й жваво). — Док.: порозмовля́ти, поговори́ти, побала́кати, побесі́дувати, погу́то́рити, погомоні́ти. Довго вони ще розмовляли, довго прощались і плакали (П. Куліш); Вони ще довгенько говорили (О. Кундзич); Кайдаш встав і почав балакати з чумаком (І. Нечуй-Левицький); Вчителька пробувала бесідувати з ним наодинці (О. Гончар); По вечері вони з Андрієм довго гуторили (М. Олійник); Народ, що досі переговорювався, зразу замер-затих (Панас Мирний); Стоять вони на цвинтарі, гомонять... (Панас Мирний); До присмерку галакали і плювалися заробітчани біля економії (М. Стельмах); Ще веселіше почали тоді гомоніти. Леся щебетала, як ластівочка (П. Куліш). — Пор. базі́кати.
Значення в інших словниках
- балакати — бала́кати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- балакати — Розмовляти, бесідувати, гуторити, гомоніти; ГОВОРИТИ, казати. Словник синонімів Караванського
- балакати — -аю, -аєш, недок. 1》 неперех., про кого-що і без додатка. Те саме, що розмовляти. || перех. Говорити, казати. 2》 неперех., розм. Володіти мовою. Великий тлумачний словник сучасної мови
- балакати — БАЛА́КАТИ, аю, аєш, недок. 1. про кого – що і без дод. Те саме, що розмовля́ти. А мельник той був чоловік дуже понурий .. і балакати не любив (Марко Вовчок); Посходилися люди, балакають (Л. Мартович); В хаті старі балакали про свої справи (І. Словник української мови у 20 томах
- балакати — бала́кати (балі́кати) говорити, розмовляти (м, ср, ст): А тепер, Любку, сідай, випий і балакай, що знаєш (Авторка); Якось не по-нашому він балакає (Авторка)||зіврати (сіврати), різати балак ♦ бала́кати про какту́си вул. Лексикон львівський: поважно і на жарт
- балакати — Балакала, говорила, сім мішків гречаного Гаврила. Безперестанку говорила і нічого слушного не сказала. Балакала, говорила — сім мішків набила. Багато говорила, але не забула скористати для себе. Лиш балакала, говорила, та нічого не робила. Приповідки або українсько-народня філософія
- балакати — див. говорити Словник синонімів Вусика
- балакати — Бала́кати, -каю, -каєш, -кає Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- балакати — БАЛА́КАТИ, аю, аєш, недок. 1. неперех., про кого — що і без додатка. Те саме, що розмовля́ти. А мельник той був чоловік дуже понурий.. і балакати не любив (Вовчок, І, 1955, 351); В хаті старі балакали про свої справи (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
- балакати — Балакати, -каю, -єш гл. 1) Бесѣдовать, болтать, калякать, разговаривать. Звичайно за слівцем балакали по слову. Греб. За рученьки біленькі взявшись, балакали то сяк, то так. Котл. Ен. І. 18. балака таке — не своє. Говоритъ вздоръ. Зміев. у. Словник української мови Грінченка