безпутний

БЕЗПУ́ТНИЙ розм. (який діє легковажно, нерозумно або негідно з морального боку), НЕПУТЯ́ЩИЙ розм. ЛЕДА́ЧИЙ зневажл., НЕПУ́ТНІЙ рідко, ЛЕ́ДА-ЯКИ́Й діал. зневажл. А коли до отця Вікентія якось, утікаючи від філера, приїхав його безпутний двоюрідний брат, що знюхався з терористами, акції молодого батюшки в очах отця Миколая одразу пішли вгору (М. Стельмах); — Непутящий учень з того Павлика, — порішила вчителька (К. Гордієнко); Людям не жаль. "Нехай, кажуть, гине ледача дитина, Коли не зуміла себе шанувать" (Т. Шевченко). — Пор. 1. безсоро́мний, 1. легкова́жний.

БЕЗСОРО́МНИЙ (який не почуває сорому, не соромиться за свої аморальні, непристойні вчинки), БЕЗСТИ́ДНИЙ заст., розм. рідше, БЕЗЛИ́ЧНИЙ діал.; СОРОМІ́ТНИЙ, СТИДКИ́Й розм., СТРАМНИ́Й розм., СТРАМНЮ́ЧИЙ підсил. розм. (перев. у знач. лайки, зокрема при звертанні). Карпо, нагнувшись до Віриного вуха, щось їй шепотів, а вона, безсоромна, тільки шарілася ще дужче та дурнувато всміхалася! (А. Шиян); І по труських ланах прослалась пишнота Розпалених пісень безстидної плідниці Про плоть розквітлу й вистиглі літа (М. Бажан); — Шелесь, шелесь по дубині, Шапки хлопці погубили, Тілько наймит не згубив, Удовівну полюбив... — Соромітна, нехай їй лихо! (Т. Шевченко); — А що, сину, кажу тоді, не на моє вийшло? Вона (вдова) усім рівно очима світить, як тобі... Покинь, забудь стидку! (Марко Вовчок); — А, так ти, страмнюча, півнів нищити?! Воно ж курча... Замість вигнати по-хорошому — грудкою?! (Остап Вишня). — Пор. 1. безпу́тний.

ЛЕГКОВА́ЖНИЙ (який діє необачно, не поміркувавши; також про дії, вчинки, мову, в яких проявляється необачність), ЛЕГКОДУ́МНИЙ, ЛЕГКОДУ́ХИЙ, ЛЕГКОДУ́ШНИЙ, НЕСЕРЙО́ЗНИЙ, НЕСОЛІ́ДНИЙ, БЕЗДУ́МНИЙ, ПОРО́ЖНІЙ, ПУСТИ́Й, ВІ́ТРЯНИЙ розм., ПУСТОПОРО́ЖНІЙ розм., ШАЛАПУ́ТНИЙ розм., ЛЕГКОМИ́СНИЙ діал.; КРУ́ЧЕНИЙ (схильний до необачних вчинків); ФРИВО́ЛЬНИЙ книжн. (який виходить за межі пристойності); ВІТРУВА́ТИЙ (непосидющий); ДЖЕНДЖУРИ́СТИЙ розм. (який кокетує своєю зовнішністю й одягом). Легковажні й легкодумні панни й дами так і липли й горнулись до його (Фесенка) (І. Нечуй-Левицький); Він має силу волі, щоб вчасно виправити легковажну поведінку (І. Ле); — З горя це він, — похмуро кинув Корж. — Легкодухі завжди тієї віри, де більш сала дають (З. Тулуб); Любов?! Як часто це слово на устах цокотух, легкодушних жінок!.. (Уляна Кравченко); Несерйозна людина; Прошу вважати цей лист науковим спростуванням вашої несолідної репліки щодо моєї персони (А. Крижанівський); "Побачити світу" — це єдине розумне зерно бездумного "перекотиполя", яким на ту пору я й був (І. Волошин); Порожній чоловік як той тарабан (прислів'я); Найбільше недолюблював (Янка Купала) порожні розмови, як і промови з трибуни, красномовні, але вбогі змістом і дуже розтягнуті (Т. Масенко); Хвастун — пустий чоловік (прислів'я); Перекидались (Кирило та Устя) словами, пустими і незначними, аби подати один одному голос (М. Коцюбинський); Не вітряна ж якась, а тиха, скромна Марина, з вічно сумними очима, уже третього причарувала (М. Зарудний); — Ти пустопорожній фантазер! — рикав Гризота, грюкаючи кулаком по столу (В. Речмедін); — Та ні, тут, здається, діло не в картах. Хлопець, щоправда, шалапутний-таки, а втім... (А. Головко); Була се плитка, легкомисна і наскрізь змислова натура, у котрої фізичні імпульси переважали над духовними (І. Франко); Старий.. повернув услід за возом, на якому курникав якусь веселу пісеньку шибенної вдачі Максим. Йому, крученому, набагато легше живеться на світі, ніж серйозній людині (М. Стельмах); — Я не фривольний гетеанець, я належу До моїх поетів швабських (Леся Українка); Вітруватий Дяченко таких підібрав собі й січовиків і вплав на конях пішов через Дніпро (І. Ле); Перехрестик побачив.. вже не молодого, але дженджуристого ротмістра, що упадав біля скромної, недосвідченої в залицяннях Марусі (С. Добровольський). — Пор. 1. безпу́тний.

РОЗПУ́СНИЙ (який зневажає норми моралі), РОЗПУ́ТНИЙ, ПОРО́ЧНИЙ, РОЗГНУ́ЗДАНИЙ розм., ГУЛЯ́ЩИЙ розм., БЕЗПУ́ТНИЙ розм.; ГРІХОВО́ДНИЦЬКИЙ розм., БЛУ́ДНИЙ заст., БЛУДЛИ́ВИЙ заст. (пов'язаний з статевою розпустою). Аксак.. примусом одружив її з луцьким каштеляном, розпусним і хворим дідом (З. Тулуб); (Карпо:) Дивись, як дочка твоя, дівка розпутна, у мене в ногах прощення просить. (Марія:) Встань, Оришко, встань, дочко (В. Собко); Радзивілла він вважав порочним, як людину, що вславлена в країні розпустою, боягузтвом і жорстокістю воднораз (І. Ле); (Неофіт-раб:) І я ще маю жебрати одежі отій своїй з біди гулящій жінці (Леся Українка); Полікарп згадує Марту.. Хіба забудеш, коли перед очима Степка, — як дві краплини схожа з обличчя на свою безпутну матір (М. Зарудний). — Пор. амора́льний.