безумовний

БЕЗСУМНІ́ВНИЙ (який не потребує доказів у своїй істинності, не викликає сумнівів щодо себе), БЕЗУМО́ВНИЙ, ВИ́ДИ́МИЙ, ОЧЕВИ́ДНИЙ, ПРЯМИ́Й, Я́ВНИЙ, Я́СНИ́Й (звичайно в складі присудка); САМООЧЕВИ́ДНИЙ книжн. (очевидний без додаткового розгляду, обґрунтування); ДОВЕ́ДЕНИЙ (який спирається на докази). Крізь безсумнівне вдоволення проколюється з глибини його нутра якась голочка іронії (С. Тудор); Безумовні досягнення; Носила Єлена й покладки, й солонину, й бринзу, але видимих наслідків ворожіння не давало (Г. Хоткевич); Юнаки з очевидною ерудицією.. виявлялися безпорадними і немічними, коли режисерська паличка переходила до їхніх рук (О. Довженко); Пряма користь; Інструктор по (з) праці спозирає збоку на хлопця з явним задоволенням (О. Гончар); Для неї стало ясним, що то прийшли по її душу (М. Коцюбинський); Самоочевидна закономірність; Броник знову з тією самою істинно материнською терпеливістю пояснює Сташці, що прочитане — це доведені факти (І. Вільде). — Пор. безпере́чний, 1. безумо́вний.

БЕЗУМО́ВНИЙ (не обмежений ніякими умовами, застреженнями), БЕЗОГЛЯ́ДНИЙ, БЕЗЗАСТЕРЕ́ЖНИЙ — .. Нехай уряд наш домагається безумовної заборони атомної зброї та її випробувань (Н. Рибак); Не вскочила б (донька) коли-небудь у халепу з цією безоглядною своєю довірливістю (О. Гончар); Харкевича розвеселила ця беззастережна готовність, що була більше схожа на вияв солдатської безвідмовності, ніж на свідоме переконання (С. Голованівський). — Пор. безпере́чний, безсумні́вний.

УРО́ДЖЕНИЙ (ВРО́ДЖЕНИЙ) (успадкований, не набутий), ПРИРО́ДЖЕНИЙ, БЕЗУМО́ВНИЙ (рефлекс). Уроджена делікатність; Захворювання серця бувають природжені й набуті (з підручника).