бліднути
БЛІ́ДНУТИ (про обличчя — втрачати рум'янець і взагалі природну свіжість під впливом сильних почуттів, хвороби і т. ін.), БЛІДНІ́ТИ заст., БІЛІ́ТИ підсил., СІРІ́ТИ підсил., ПОЛОТНІ́ТИ підсил., ЗЕЛЕНІ́ТИ підсил. розм. — Д о к.: зблі́днути, поблі́днути, побілі́ти, збілі́ти, посірі́ти, пополотні́ти, сполотні́ти, позелені́ти. — І це брехня! — злісно викрикнув хлопець, бліднучи від обурення, аж ластовиння повиступало біля носа (О. Гончар); Дорн білів з кожним словом розповіді Буша (В. Собко); Рум'яні лиця наших хлопців сіріли від хвилювання (І. Волошин); Лице його то полотніло, то наливалося кров'ю (Панас Мирний); — Вони (мужики) аж зеленіють і сохнуть від злості, дивлячись на вашу землю (М. Стельмах).
ТЬМЯНІ́ТИ (ставати тьмяним, тьмянішим), ЗАТЬМА́РЮВАТИСЯ, БЛЯ́КНУТИ, МЕ́РКНУТИ (МЕ́РКТИ), МЕ́РХНУТИ (МЕ́РХТИ), БЛІ́ДНУТИ, БЛІДНІ́ТИ, ГА́СНУТИ, ПОГАСА́ТИ, ПОТУХА́ТИ, ПРИГАСА́ТИ, ПРИМЕРКА́ТИ, ПРИМЕРХА́ТИ, ПРИТЬМА́РЮВАТИСЯ (злегка); МЕРТВІ́ТИ (про світло); ТУМАНІ́ТИ (про блиск); ТЬМЯНІ́ШАТИ (ставати тьмянішим). — Док.: потьмяні́ти, потьма́ритися, збля́кнути, побля́кнути, поме́ркнути (поме́ркти), поме́рхнути (поме́рхти), зблі́днути, поблі́днути, зблідні́ти, зга́сти, пога́снути, поту́хнути, прига́снути, приме́ркнути (приме́ркти), приме́рхнути (приме́рхти), притьма́ритися, прибля́кнути, помертві́ти, стумані́ти, потьмяні́шати. Останні лампочки тьмяніють (М. Трублаїні); За вікнами хуртовина: все більше затьмарюється день (П. Тичина); Вдосвіта, зірки лиш починали блякнути, Кравчиха раптом підхопилась (Л. Смілянський); Темно-сумно.. Навіть зорі Якось меркнуть уночі (А. Кримський); Почало світати... Зорі меркли у синьому небі, само воно біліло та блідніло (Панас Мирний); І бачив я, як зорі весняні В досвітній час і мерхли, і біліли (Б. Грінченко); Блідне місяць, гаснуть зорі, І сонечко сходить (Леся Українка); На схід ти поглянь, кохана, Зорі стали враз пригасать (П. Тичина); За вікном тьмяно народжувався світанок, примеркали, жовтішали вогні свічок (С. Скляренко); Зелені очі Фатєєвої дивились на мене прямо, дивились відкрито, в них раз по раз спалахували холодні іскри. І примерхали, щоб знову спалахнути (Є. Гуцало); Світло блискавки притьмарилось (М. Коцюбинський); А ватра тим часом гасла, мертвіла грань, темнота ставала смілішою (Г. Хоткевич); Мати порається коло печі, очі її тьмаряться, туманіють (С. Васильченко). — Пор. 1. тьмя́ний, 2. тьмя́ний.
Значення в інших словниках
- бліднути — (ставати блідим, про обличчя) блідніти, полотніти, (про інші речі) тьмяніти, сіріти. Словник синонімів Полюги
- бліднути — блі́днути дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- бліднути — БЛІДНУТИ, БЛІДНІТИ – БЛІДНІШАТИ Бліднути, рідше блідніти. Ставати блідим, блідішим; блідо виднітися, виділятися. Уже починають бліднути зорі на небі (М.Трублаїні); Стала я блідніти (Панас Мирний); її обличчя блідне навіть крізь пудру (Ю.Яновський). Літературне слововживання
- бліднути — -ну, -неш, недок. 1》 Ставати блідим, блідішим. 2》 тільки 3 ос., перен. Втрачати яскравість, виразність. Великий тлумачний словник сучасної мови
- бліднути — (обличчя) полотніти, пополотніти, сполотніти, (барва) блякнути, зблякнути, поблякнути, див. вицвітати Словник чужослів Павло Штепа
- бліднути — БЛІ́ДНУТИ, ну, неш, недок. 1. Ставати блідим, блідішим. Рожа червона, та й та блідне (приказка); Шавкун не міг слова вимовить від радості та від страху, – то блід, то червонів (Панас Мирний); Ярина жахається, блідне (М. Словник української мови у 20 томах
- бліднути — Блі́днути, -дну, -днеш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- бліднути — БЛІ́ДНУТИ, ну, неш, недок. 1. Ставати блідим, блідішим. Шавкун не міг слова вимовить від радості та від страху, — то блід, то червонів (Мирний, II, 1954, 263); Ярина жахається, блідне (Коцюб., І, 1955, 161); Рожа червона, та й та блідне (Укр.. присл.. Словник української мови в 11 томах
- бліднути — Бліднути, -ну, -неш гл. Блѣднѣть. Батько наче не добачав, як мати блідла, як Катря плакала. МВ. ІІ. 110. Зола то червоніла, то блідла. Левиц. І. 301. Словник української мови Грінченка