бродити

БЛУКА́ТИ (ходити або їздити без певної мети чи напрямку або в пошуках кого-, чого-небудь); БРОДИ́ТИ розм., ТИНЯ́ТИСЯ розм., ПЛЕ́НТАТИСЯ розм., ПЛЕ́НТАТИ розм. рідше (повільно ходити без мети й напрямку). Блукав (Іван) по лісі, поміж камінням, в заломах, як ведмідь, що зализує рани (М. Коцюбинський); Брожу, тиняюсь, мов потороча. Тужу день божий — ввечері, вранці... Чи ж приголубить душа жіноча Хоч на хвилинку, хоч наостанці? (П. Грабовський); Візьме стрільбу (рушницю) на плечі і плентається годинами по полі (О. Кобилянська). — Пор. 1. ника́ти.

БЛУКА́ТИ (ходити або їздити по світу, часто змінюючи місце перебування, або взагалі з місця на місце, не знаходячи собі постійного пристановища), МАНДРУВА́ТИ, БРОДИ́ТИ розм., КОЧУВА́ТИ розм., МОТА́ТИСЯ розм., ВЕ́ШТАТИСЯ розм., ВОЛОЧИ́ТИСЯ розм., ВОЛОКТИ́СЯ розм., ВОЛІКТИ́СЯ розм. рідше, ВІ́ЯТИСЯ розм., ЛА́ЗИТИ зневажл., НИКА́ТИ розм., ТИНЯ́ТИСЯ розм., ШВЕ́НДЯТИ розм., ШВЕ́НДЯТИСЯ розм. рідше, ШЛЯ́ТИСЯ фам., ПЛЕ́НТАТИСЯ розм., ПЛЕ́НТАТИ розм. рідше, ПЛУ́ТАТИСЯ розм., ТРИ́НДАТИСЯ розм.; БРОДЯ́ЖИТИ розм., ТАСКА́ТИСЯ розм., ТЯГА́ТИСЯ розм., ХИЛЯ́ТИСЯ розм., БУРЛАКУВА́ТИ заст., МА́ЯТИСЯ рідше, ТУЛЯ́ТИСЯ рідше, ТОЛОЧИ́ТИСЯ рідше (переходити, переїжджати з місця на місце, без бажання, вимушено, поневіряючись). — Ти, князю, вже не любиш мене. Нащо ж я покинула рідний край і пішла в світи блукати, тинятись та поневірятись між чужими людьми? (І. Нечуй-Левицький); Лучче ж поміркую, Де-то моя Катерина З Івасем мандрує (Т. Шевченко); Пройшло два роки. Мирно бродить Циган ватага мандрівна, І скрізь, як і раніш, знаходить Гостинний захисток вона (М. Драй-Хмара); Йому не хотілося одверто говорити про свої особисті справи ще й тому, що дружина не раз докоряла.. "Якби ти думав про сім'ю, як він, то не став би кочувати" (С. Журахович); (Адмірал:) Я знаю, важко мотатися шість років по морю. Дві війни (О. Корнійчук); Вештаючись взимку по навколишніх ярмарках, Цимбал уважно прислухався до розмов, приносячи потім у Кринички всякі новини про південні краї (О. Гончар); Бурлацька пісня звучить ближче: Заросився, забродився, Де ти, бурлак, волочився? (Ю. Мокрієв); Не жага віятись по світу та розтрачати набуту силу поривала Вас, а щира любов до свого краю (Панас Мирний); Долгорукий непокоївся лихими вістями про Ізяслава, який никав довкола Києва, неначе голодний вовк (П. Загребельний); Піп сказав: — Диви, кобзарем хоче стати, по шляхах швендяти! Не будуть з тебе люди... (Ю. Мартич); З церков роблять (шляхтичі) стайні, у святі ризи одягають всіляких паплюжників, які швендяються за польськими та чеськими ратниками (Ю. Опільський); Плентається чортяка по світу і пекла одцуравсь, бо добре зна, що жінка і там його знайде (О. Стороженко); — Хто скаже, що цей ось ентузіаст, який пуд ромашки зібрав, меншу пережив радість, ніж той, хто байдикує цілими днями, неробою живе, бродяжить десь? (О. Гончар); Жінки з Аматою з'єднались, По всьому городу таскались І підмовляли воювать (І. Котляревський); Він (Шмідель) дійсно вернув назад до Галичини, тягався з кількома мавпами й псом по провінції, пхав з дня на день нужденне життя (С. Ковалів); — Я його кохала, ростила, здоров'я стратила, надії покладала... А тепер — самій прийшлося по чужих людях хилятися (Панас Мирний); — Старість не за горами. Самому остогид-ло вже бурлакувати й тинятись по світу. Ще десь загину під лісою ні за цапову душу (І. Нечуй-Левицький); Їхала, їхала, їхала... Куди, навіщо? Мов вигнаний дух, загублений у просторі, приречений блукати, тулятися (П. Загребельний).

БЛУКА́ТИ (про що-небудь неживе — поволі рухатися, пересуватися з одного місця на інше), БЛУДИ́ТИ, БРОДИ́ТИ. Стояв, і непевний осміх блукав йому по губах — зараз це був осміх погорди й самозахисту (О. Гончар); Розлилося сонце по дахах, У тісному лабіринті блудить (Л. Дмитерко); Тіні од хмар бродять по ближчих горбах, пересувають їх з місця на місце (М. Коцюбинський).

БРЕСТИ́ (іти по воді і взагалі по чомусь рідкому, вологому, грузькому); БРЬО́ХАТИ розм., БРЬО́ХАТИСЯ розм. (поволі брести); ЧВАЛА́ТИ розм., ЧАЛА́ПАТИ розм., ЧАЛА́ПКАТИ розм., ШЕЛЕ́ПАТИ діал., ШЕЛЕ́ПАТИСЯ діал. (брести з шумом). Вже море бійцям по пояс, а колючі дроти не кінчаються.. Не спиняючись, бредуть бійці, десь таки буде край цим укріпленням (О. Гончар); Гряззю брьохали люди, над розтягненим у поході військом стояв притишений, але важкий і рівний гамір (І. Ле); Коні, брьохаючись по заметах та по кучугурах, потомились і стали (М. Коцюбинський); Ми пускаємо саночки попереду, а самі чвалаємо збитим снігом (Д. Бузько); В одному з таких завулочків він несподівано наткнувся на незнайомого, що чалапав по гнилистій багнюці (П. Колесник); Хома тим часом, чалапкаючи в калюжах, добрався до крайнього воза (О. Гончар). — Пор. I. 1. броди́ти.

I. БРОДИ́ТИ (поволі ходити по мілкій воді і взагалі по чомусь рідкому, грузькому), БРЬО́ХАТИ розм., БРЬО́ХАТИСЯ розм.; ЧАЛА́ПАТИ розм., ЧАЛА́ПКАТИ розм. (створюючи шум). Втішно бродили монголи по воді, зносячи каміння на купу (І. Франко); В глибоких заметах брьохають коні (М. Коцюбинський); Брьохаючись по калюжах, вони поминули сонну вулицю невеличкого міста і вибрались на околицю (Я. Баш); Чалапав кінь роз'юшеною дорогою, погойдувався охляп на ньому Сенька Сорокопуд, промоклий до нитки, а дощ не вгавав (О. Сизоненко); Людина на силу чалапкала по мокрому снігу (А. Іщук). — Пор. 2. брести́.

II. БРОДИ́ТИ (бути в стані бродіння), ФЕРМЕНТУВА́ТИ спец., ФЕРМЕНТУВА́ТИСЯ спец.; ШУМУВА́ТИ (про напої). Гаї спинились над водою І тихо входять в клекіт рік, І хмелем бродить під корою В березах чистий, свіжий сік (М. Стельмах); (Василина:) Дівчина — як теє пиво, почало шумувати, — не борони: швидше вишумує (С. Васильченко).