бухикнути

КА́ШЛЯТИ (судорожно, напружено видихати з хрипінням і шумом); КАХИ́КАТИ розм. (злегка); БУХИ́КАТИ розм. (сильно); ПОКА́ШЛЮВАТИ, ПОКАХИ́КУВАТИ розм. (потроху або час від часу); ПИ́РХАТИ (судорожно). — Док.: кашляну́ти, пока́шляти, кахи́кнути, бухи́кнути, пи́рхнути. З печі прикро хтось кашляв, ніби конаючи (Ю. Яновський); Інженер кахикав собі в кулак (О. Донченко); Груди рве кашель — нужусь та бухикаю (П. Грабовський); Він починає нидіти, покашлювати, і в нього розвиваються сухоти (О. Кобилянська); Сідали вони, господарі, розправляли вуса, покахикували в жмені, вирішували свою долю (Григорій Тютюнник); Тепер я саме роблю досліди над прикметами ріжних ґатунків тютюну, від чого добродій Дмитренко мусить чхати й пирхати безперестанку (В. Самійленко).