верзякати

БЕЛЬКОТА́ТИ (БЕЛЬКОТІ́ТИ) (нерозбірливо, безладно, плутано говорити), ЖЕБОНІ́ТИ розм., ЛЕБЕДІ́ТИ діал.; ЛЕПЕТА́ТИ (звичайно про дітей); ЛОПОТА́ТИ (ЛОПОТІ́ТИ) розм. (говорити неясно й поспішно); ВАРНЯ́КАТИ вульг., ВЕРЗЯ́КАТИ вульг. (звичайно про п'яних). Перехиливши з покорою набік голову та витріщивши на Замфіра перелякані благаючі очі, він невиразно белькотав: — То не я... Я нічого не винен... (М. Коцюбинський); — Амітафу! Амітафу! — жебоніла беззубим ротом старенька, а сама не зводила добрих, жалісливих очей з внучки (Ю. Збанацький); — Не плачте, мамочко! Не плачте! — лепетала вона своїм нетвердим язичком (Панас Мирний); — І Сина, і Святого Духа... — Текля лопотіла, вклонялася, присідала, підіймаючи ікону над головою (Ю. Смолич); Здивовані прохожі зупиняються і довго дивляться мені вслід. Вони й справді, мабуть, мають мене за божевільного. Йде вулицею якась потороча, розмахує кулаками і щось варнякає (П. Колесник); Пізно вночі притягсь він додому і п'яно реготався та верзякав (П. Тичина). — Пор. бурмота́ти, 1. говори́ти, 2. говори́ти.

ВЕРЗТИ́ розм. (говорити, розповідати щось нерозумне, беззмістовне), ПЛЕСТИ́ розм., МОЛО́ТИ розм., ЛЯ́ПАТИ розм., ПЛЕСКА́ТИ розм., ВАРНЯ́КАТИ зневажл., ПАТЯ́КАТИ зневажл., ТОРО́ЧИТИ зневажл., ВЕРЗЯ́КАТИ зневажл., НЕСТИ́ розм. рідко. — Док.: зверзти́, сплести́, змоло́ти, ля́пнути. Циганку слуха (дівчина) приязно й охоче; А вона верзе дурницю (Я. Щоголів); Про тебе теревені плів Лясота (М. Зеров); Таке меле, що й купи не держиться (прислів'я); Він щоразу бачився з Ядвігою, говорив з нею,.. ляпав якісь дурниці (П. Загребельний); Довбня ляпнув таке, що Проценко тільки сплюнув (Панас Мирний); — Коли люди чогось не знають, Вони плещуть усякі дурниці (Ю. Смолич); — Засвітити б світло, так не можна, бо ще прилізе Стьопочка й почне варнякати про любов і оргвисновки (М. Стельмах); — Язик тобі повертається... отаке патякати? (Григорій Тютюнник); — Годі, братця, не знать що торочити, — образився він до товариства (Панас Мирний); Верзякати казна-що; Цибелла.. О всякій всячині несе (І. Котляревський). — Пор. 1. базі́кати.