видати

ВИДАВА́ТИ (робити відомим що-небудь таємне, приховане; робити на когось донесення й т. ін.), ВИКА́ЗУВАТИ, ВИКРИВА́ТИ, РОЗКРИВА́ТИ, ЗРА́ДЖУВАТИ, ТОПИ́ТИ розм., РОЗГОЛО́ШУВАТИ (перев. про таємницю). — Док.: ви́дати, ви́казати, ви́крити, розкри́ти, зра́дити, розголоси́ти. — Ми з ним розправимося, щоб не ябедничав, щоб не видавав своїх, — порядкував Довбня (Панас Мирний); Партизани вмирали, а не виказували товаришів (М. Шеремет); Йому (посередникові) дозволяється дати пораду, але ні в якому разі.. не викривати жодної таємниці супротивної сторони (М. Трублаїні); Вона не насмілювалася розкрити Жені найпотаємніше — своє кохання (А. Хижняк); (Прочанин:) Погана чутка йде про тебе в людях, що ніби ти його (Мессію) поцілував, як зраджував (Леся Українка); Я був переконаний, що навіть бабусям не можна розголошувати військових таємниць (Ю. Збанацький).

ВИДАВА́ТИ (виділяти комусь що-небудь із запасів, із місць зберігання тощо), ВІДПУСКА́ТИ, ДАВА́ТИ. — Док.: ви́дати, відпусти́ти, да́ти. Годувалася вона тим, що у місяць видавали: стілько там хліба, стілько сала, ріпи, буряків (Панас Мирний); (Гулька:) Увага, подають ікру, директор з особистих запасів відпускає... (М. Ю. Тарновський); — Це я.. намовив міщан замкнути ворота та не давати твоїм жовнірам ні поживку, ні харчі (І. Нечуй-Левицький).

ВИЯВЛЯ́ТИ (про почуття, стан, наміри тощо — робити явним, помітним), ПРОЯВЛЯ́ТИ, ПОКА́ЗУВАТИ, ПІДКРЕ́СЛЮВАТИ, РОЗКРИВА́ТИ, ВИКА́ЗУВАТИ, ВИДАВА́ТИ, МАНІФЕСТУВА́ТИ, ЯВЛЯ́ТИ книжн., ЗАЯВЛЯ́ТИ заст. — Док.: ви́явити, прояви́ти, показа́ти, підкре́слити, розкри́ти, ви́казати, ви́дати, яви́ти, заяви́ти. Не виявляла вона ніколи ні радощів, ні смутку (Ганна Барвінок); Старший син не проявляє ніяких здібностей (Лесь Мартович); Круто прийшлося Марусякові.. Почорнів, хоч і старався не показувати того (Г. Хоткевич); — Мені приємно подарувати вам цю різьблену шафу моєї роботи.. Це просто моє щире бажання хоч чим-небудь підкреслити повагу і симпатію до вас (О. Довженко); Майже кожний персонаж (у вертепній драмі), вийшовши на сцену, розкриває свої задуми (з журналу); Зінька бачить, куди дивиться чоловік, і кипить злістю, але не виказує своїх почуттів (М. Стельмах); Вся поведінка видавала його байдужість до того, що тут робиться (І. Ле); Своєю громадською діяльністю Лисенко маніфестував свою прихильність до справи широких мас українського народу, до його культури (з науково-популярної літератури); Чи ти вагаєшся й досі у подвигах мужність явити? (М. Зеров); Вона заявила йому вдячність цілої родини тим способом, що дала йому на дорогу шість варених яєць (І. Франко).

ОГОЛО́ШУВАТИ (доводити що-небудь до загального відома, письмово чи усно), ОПОВІЩА́ТИ, ОБНАРО́ДУВАТИ (перев. у пресі); ПРОГОЛО́ШУВАТИ, ВИДАВА́ТИ зі сл. наказ, розпорядження і т. ін. (перев. офіційно); ОБ'ЯВЛЯ́ТИ рідше, АНОНСУВА́ТИ рідше, ОГЛАША́ТИ заст. — Док.: оголоси́ти, оповісти́ти, обнаро́дувати, проголоси́ти, видати, об'яви́ти, огласи́ти. — Цю телеграму щойно передали мені з редакції. І оскільки зміст її якнайближче торкається питання нашої повістки денної, я не можу не оголосити її зборам (А. Головко); Оповіщає всіх прив'язаний ярлик, Що сливу названо — Поліна Осипенко (М. Рильський); Полк знову притих. Командир мав зараз щось таке обнародувати (Ю. Смолич); Двадцять років тому цей трибун на.. сеймі 1573 року проголосив закон, за яким вперше шляхта польська загальним з'їздом обирала собі короля (І. Ле); Старшина розійшлася, а гетьман видав наказ зрубати зараз Бородавці голову (О. Маковей); (Мусій:) Звелів (урядник), Щоб зараз я всім об'явив, Що є бумага від самого Від пристава станового (М. Кропивницький); На головних вулицях міста вже висять афіші, анонсуючи приїзд ансамблю (з газети); — Стражники їздили на конях, — розказував Грицько Вересай, — і оглашали, щоб люди писалися в ополчення (Ф. Бурлака).

ОДРУЖИ́ТИ з ким, на кому і без додатка (з'єднати шлюбом чоловіка з жінкою), ПОЄДНА́ТИ кого з ким, СПАРУВА́ТИ, ПРИСТРО́ЇТИ розм., ОБКРУТИ́ТИ розм. (ОКРУТИ́ТИ розм.), ПОДРУЖИ́ТИ розм., ЗАШЛЮ́БИТИ заст., ОПЕНЬГА́ТИ діал.; ОЖЕНИ́ТИ, ПОЖЕНИ́ТИ (парубка, чоловіка); ВИ́ДАТИ (дівчину, жінку); ПОВІНЧА́ТИ, ОБВІНЧА́ТИ (здійснюючи церковний обряд); ОБРУЧИ́ТИ (одягнувши молодим обручки). — Недок.: одру́жувати, поє́днувати, парува́ти, пристро́ювати, обкру́чувати (окру́чувати), дружи́ти рідше жени́ти, видава́ти, вінча́ти, обруча́ти. Задумала Орлиха свого Василя одружити, стала шукати людей (Марко Вовчок); Одружили Палажку з парубком, і .. свекор забрав молодих та й повіз до себе (О. Стороженко); Хотіли оце мене старі одружити на Орині Окунь, на багатство її позаздрили (М. Стельмах); Не сина з нею (дівчиною) поєднать, — А забандюрилось старому Самому в дурнях побувать (Т. Шевченко); — Так що вже пан не робив, щоб їх спарувать, нічого не вдіяв (М. Старицький); — У вас дочка; треба до ума довести, треба її пристроїти (Панас Мирний); — Моя (дочка) вже доросленька! Кума казали, що Іванів Максим уже напитував! Мабуть, так, у м'ясниці й обкрутимо (Остап Вишня); Ах, мати, не знати, чи рада тому, може, тя (тебе) зашлюбить кому іншому (П. Чубинський); Треба його увосени опеньгати (Словник Б. Грінченка); Дівчино, — дай руку молодому! Мати, — свого сина ожени! (П. Тичина); — Взагалі хлопець ти непоганий. Інакше, хіба б ми видали за тебе нашу красуню Олю? (А. Головко); Тільки який же вас піп повінчає? Вона ж, мабуть, католичка, а ти магометанської віри?.. (О. Гончар); Коли б же швидше.. приходив! Панотець обіщавсь зараз нас обвінчати (Г. Квітка-Основ'яненко).

ПУБЛІКУВА́ТИ що (видавати друком який-небудь твір, текст), ОПУБЛІКО́ВУВАТИ, ДРУКУВА́ТИ, ВИДАВА́ТИ, ВИПУСКА́ТИ. — Док.: опублікува́ти, надрукува́ти, ви́дати, ви́пустити. Ми багато записуємо, чимало й публікуємо (фольклору) (М. Рильський); А сам (Горицвіт) занепокоївся: може, щось і надрукували в останніх газетах, чого не знали вони (М. Стельмах); Ось гранки — збірку лірики видаю (А. Головко); Треба нам поспішати, бо час проходить швидко, а випускати книжку на весну незручно (М. Коцюбинський).

УДАВА́ТИ (ВДАВА́ТИ) кого, якого (поводитися, триматися як хто-небудь, надавати собі якогось вигляду з певною метою), ПРИКИДА́ТИСЯ ким, яким, ВИДАВА́ТИ із сл. себе, за кого, ПІДРОБЛЯ́ТИСЯ (ПІДРО́БЛЮВАТИСЯ) під кого, КО́РЧИТИ перев. із сл. з себе, розм., ПРИБИРА́ТИСЯ під кого, розм., ПРИСТАВЛЯ́ТИ діал., ПРИСТАВЛЯ́ТИСЯ діал.; ПРИДУ́РЮВАТИСЯ розм. (навмисне поводитися як дурна або наївна людина). — Док.: уда́ти (вда́ти), прики́нутися, ви́дати, підроби́тися, приста́вити, ско́рчити, напусти́ти, прибра́тися, придури́тися. Три дні я удавав із себе хворого (Ю. Яновська); Вона голосом силкувалася вдавати тих звірів чи людей, про яких казала (Б. Грінченко); — А ти хто такий? — прикидаючись незнайком, запитав Дорош (Григорій Тютюнник); Мотаючись по світу, Геннадій Курай зробив висновок, що найкраще видавати себе за якусь знаменитість (І. Цюпа); Він таки справді підроблявся під Робінзона, цей нестрижений (Ю. Збанацький); — Товаришу сержант!.. що ви з себе Швейка корчите? (О. Гончар); Прибиратися під Наполеона (П. Панч); Ви думаєте, він грошенят не має? Овва! Він тільки приставляється нещасним (Грицько Григоренко). — Пор. II. 1. надава́ти.

БА́ЧИТИ (сприймати зором), ЗРІ́ТИ (ЗДРІ́ТИ) заст., ВИ́ДІТИ діал.; ВИДА́ТИ розм. (звичайно із знач, повторюваної дії); ЛИЦЕЗРІ́ТИ заст., ірон. (звичайно зблизька); ДИВИ́ТИСЯ (у знач. вставн. сл., 1. ос. теп. ч.). Я й бачив горе скорше, ніж провину. Зрів слабість там, де другі підлість зрять (І. Франко). Еней і сам зо старшиною Анхиза добре поминав; Не здрів нічого пред собою, А ще з-за столу не вставав (І. Котляревський); Виходячи вчора з господи обозного, Оникій Бевзь уперше лицезрів красуню Роксолану (О. Ільченко); Мій парубок, дивлюсь, ніби почав приставати (Марко Вовчок). — Пор. 1. диви́тися, 1. поба́чити.

ПЕРЕЖИВА́ТИ що (жити під час певних подій, у певних обставинах, відчувати їхній вплив на собі); ЗАЗНАВА́ТИ чого, що, ЗНА́ТИ що, ПІЗНАВА́ТИ що, СПІЗНАВА́ТИ що, УЗНАВА́ТИ (ВЗНАВАТИ) що, ЗВІ́ДУВАТИ що, БА́ЧИТИ що, ЗАЖИВА́ТИ що, чого, ПІЗНАВА́ТИСЯ з чим, рідше, ЗНА́ТИСЯ з чим, розм., ВИДА́ТИ що, розм., ВИ́ДІТИ що, розм., ДІЗНАВА́ТИ (ДОЗНАВА́ТИ) чого, що, розм., ДІЗНАВА́ТИСЯ (ДОЗНАВА́ТИСЯ) чого, розм. (перев. про тяжкі, неприємні події, обставини); ДІЛИ́ТИ що, ПОДІЛЯ́ТИ що (разом з ким-небудь). — Док.: пережи́ти, зазна́ти, пізнати, спізна́ти, узна́ти (взна́ти), зві́дати, поба́чити, зажи́ти, пізна́тися, дізна́ти (дозна́ти), дізна́тися (дозна́тися), поділи́ти. В теплі та в добрі вона згадувала ті лихі години, що їй приходилось переживати, і дивувалась, як вона їх пережила (Панас Мирний); Тільки ж того й свята заживеш, тільки й розкошів зазнаєш, що в тому дівуванні (С. Васильченко); Не знали (солдати і трудівники) розпачу ніколи, хоч знали горе і журбу (В. Сосюра); Він пізнав гіркоту поразок і відступу (С. Журахович); Не спізнавши болю од розлуки, Не спізнаєш радості стрічання (А. Кримський); Багато вже взнали новоприбулі, багато витончених звірств на собі відчули (А. Хижняк); Скільки-то ви горя на своїм віку звідали!.. (Панас Мирний); (Ханенко:) Та я тут ще не за морем, не пізнався ще з жадним горем (І. Франко); Не знавсь ти з мукою гіркою (П. Грабовський); — Ти гіршії біди видав (І. Котляревський); — Хіба ви від нас яку кривду виділи? (Г. Хоткевич); Зостанешся ти сиротою і дізнаєшся горя-біди (М. Старицький); Це та Галя, з якою вони вкупі росли, з якою ділили колись і горе і радість (О. Гончар). — Пор. 1. надиви́тися.