вступати

ВСТУПА́ТИ (УСТУПА́ТИ) (про військо, військові частини — ідучи, їдучи), ВХО́ДИТИ (УХО́ДИТИ). — Док.: вступи́ти (уступи́ти), ввійти́ (увійти́). За Россю почувся військовий оркестр: то вступали в город гусари (І. Нечуй-Левицький); Ми в Прагу входили в ті дні, Настав-таки кінець війні (Л. Дмитерко).

ВСТУПА́ТИ (УСТУПА́ТИ) із сл. в розмову, бесіду, балачку і т. ін., ВКЛЮЧА́ТИСЯ, ПРИЄ́ДНУВАТИСЯ, ВСТРЯВА́ТИ (УСТРЯВА́ТИ). — Док.: вступи́ти (уступи́ти), включи́тися, приєдна́тися, встря́нути (устря́нути), встря́ти (устря́ти). Олена слухала все те, але в розмову не вступала (Григорій Тютюнник); Він завжди кланявся і то сим, то тим боком уступав у розмову з паном (Панас Мирний); Павло.. дуже хотів включитися в розмову, але боявся (В. Кучер); Відтоді, ображена і налякана, дівчина назавжди відмовилася встрявати з ним у бесіду (В. Козаченко); Збоку зразу ж сиділо кілька селян.. Яшко устряв до них у балачку (А. Головко).

ВСТУПА́ТИ (УСТУПА́ТИ) (в члени якоїсь організації, навчальний заклад і т. ін.), ПОСТУПА́ТИ, ІТИ́, ПРИЄ́ДНУВАТИСЯ, ЗАПИ́СУВАТИСЯ. — Док.: вступи́ти (уступи́ти), поступи́ти, піти́, приєдна́тися, записа́тися. — Я.. добровільно вступаю в ряди Першого українського повстанського імені козака Богуна полку! (О. Довженко); Улас задумав поступати в Харківський університет (Григорій Тютюнник); Записався в гурток художньої самодіяльності.

ВХО́ДИТИ (УХО́ДИТИ), ВВІХО́ДИТИ (УВІХО́ДИТИ) (ідучи, проникати в межі чого-небудь), ЗАХО́ДИТИ, ВСТУПА́ТИ (УСТУПА́ТИ), ПЕРЕСТУПА́ТИ ПОРІ́Г, СТУПА́ТИ розм., ЗАСТУПА́ТИ розм.; ВПЛИВА́ТИ (УПЛИВА́ТИ) (плавно, повільно); ВВА́ЛЮВАТИСЯ (УВА́ЛЮВАТИСЯ), ВВА́ЛЮВАТИ розм. (важкою ходою, незграбно); ВДИРА́ТИСЯ (УДИРА́ТИСЯ), ВРИВА́ТИСЯ (УРИВА́ТИСЯ) (швидко, з шумом або силоміць); ПРОСО́ВУВАТИСЯ, ПРОСУВА́ТИСЯ, ВПИХА́ТИСЯ (УПИХА́ТИСЯ) розм. (протискуючись між кимсь). — Док.: ввійти́ (увійти́), зайти́, вступи́ти (уступи́ти), переступи́ти порі́г, ступи́ти, заступи́ти, впливти́ (упливти́), ввали́тися (ували́тися), ввали́ти, вде́ртися (уде́ртися), урва́тися, ввірва́тися (увірва́тися), вти́ритися (ути́ритися) фам. просу́нутися, впхну́тися (увіпхну́тися) (упхну́тися), впха́тися (увіпха́тися) (упха́тися). Погиба входить до майстерні (М. Стельмах); Увіходжу в сіни — справді чутно бучу.. Уходжу в хату.. Буча зразу стихла (Панас Мирний); Чаювати Купріян любив сам у своєму кабінеті, куди не мав права ніхто заходити (Григорій Тютюнник); Одкриваються сіни й видко, як у них вступає знадвору Публій (Леся Українка); Уступаю у другу світлицю — за столом сидить молодиця (Марко Вовчок); Бояри, городські старці, мужі ліпші й нарочиті, статечно впливали в церкву (П. Загребельний); Ось і лізе Черевань, сопучи, через поріг. Уваливсь у хату (П. Куліш); Крізь раптом відчинені двері до кімнати вдерлося четверо людей (О. Досвітній); До спальні вривається заплаканий Ігор (В. Кучер); У двері просовується якась дивовижна фігура (Г. Хоткевич).

ПОСТУПА́ТИСЯ кому чим (переставати сперечатися з кимсь, заперечувати комусь; іти на поступки комусь), УСТУПА́ТИ (ВСТУПА́ТИ) кому, розм., ПІДДАВА́ТИСЯ кому, розм., УСТУПА́ТИСЯ (ВСТУПАТИСЯ) діал., ПОСВЯ́ЧУВАТИ кому що, діал.; ВІДСТУПА́ТИ, ПОДАВА́ТИСЯ (під тиском когось, чогось припиняти свою боротьбу, діяльність тощо). — Док.: поступи́тися, уступити (вступи́ти), підда́тися, уступи́тися (вступи́тися), посвяти́ти, відступи́ти, пода́тися. Коростильов ні з ким не сварився і завжди поступався сильнішим... (Григорій Тютюнник); Краще свого вступить, аби на себе ніякої плями не навести (збірник "Народні оповідання"); Не буду його сердити, буду піддаваться... (Г. Квітка-Основ'яненко); Внутрішній голос на своєму стоїть, а я на своєму, ніхто вступатись не вступається (Є. Гуцало); Він показав.. свій бистрий розум та вірний спосіб числення, що задля сподіваної більшої користі радо посвячує меншу (І. Франко); — Треба було зманеврувати: удати, ніби відступаєш, і пошукати біля себе людей, які однаково з вами думають (Ю. Шовкопляс); (Химка:) Довго я не подавалася, — як.. кинути матір та поїхати з паничем? (Панас Мирний).