вчити

ВИВЧА́ТИ що (навчаючись, набувати певних знань, відомостей у якій-небудь галузі), ВЧИ́ТИ (УЧИ́ТИ), ОПАНО́ВУВАТИ, ОВОЛОДІВА́ТИ чим, СТУДІЮВА́ТИ книжн., ПРОХО́ДИТИ розм., ШТУРМУВА́ТИ розм., ВГРИЗА́ТИСЯ (УГРИЗА́ТИСЯ) в що, розм. рідко; ПІЗНАВА́ТИ, ВЗНАВА́ТИ (УЗНАВА́ТИ), СПІЗНАВА́ТИ розм. (осягати розумом явища дійсності, діставати істинне уявлення про кого-, що-небудь). — Док.: ви́вчити, опанува́ти, оволоді́ти, ви́студіювати, пройти́, пізна́ти, взна́ти (узна́ти), спізна́ти. В Зубівці є молоді гурток, Який вивчає мову Руставелі (М. Рильський); Вони починають учити європейські мови (Леся Українка); Вона говорила дітям, як вони.. повинні опановувати знання (О. Копиленко); Чудово оволодівши мовою, він з захопленням прочитав поему "Садді Ускендерій" великого Навої (І. Ле); Бачинський з Мартовичем студіювали право на університеті в Чернівцях (В. Стефаник); Тут (у другому класі) хлопці проходять нові шкільні науки (С. Васильченко); Нелегко давалася хлопцям наука.. Вгризалися в абетку все глибше (О. Гончар); Найдосконаліші види матерії й форми її руху не можна пізнати без вивчення тих простих, але загальних елементів, які розкриваються фізикою (з журналу); Колись грузинський письменник Казбегі, щоб добре взнати народ,.. пішов у чабани (П. Тичина); — Ти у світ іди, Милий синочку, Ти усе спізнай (С. Руданський).

ВИВЧА́ТИ (прочитуючи що-небудь, намагатися запам'ятати), ВЧИ́ТИ (УЧИ́ТИ), ЗАВЧА́ТИ, ЗАУ́ЧУВАТИ, ВИУ́ЧУВАТИ, РОЗУ́ЧУВАТИ, ЗУБРИ́ТИ розм., ВИЗУ́БРЮВАТИ розм., ВИЗУ́ДЖУВАТИ розм., ТОВКТИ́ розм. рідко (механічно). — Док.: ви́вчити, завчи́ти, заучи́ти, ви́учити, розучи́ти, ви́зубрити, ви́зудити. Шевченкового "Кобзаря" (І. Франко) вивчив напам'ять (М. Коцюбинський); Він знає напам'ять майже всі ті вірші, які вчила в гімназії його сестра (Ю. Смолич); Знаю тебе (бурсу) здавна, Як.. Непота учила, Бургія зубрила, На Різдво з вертепом до панів ходила (Я. Щоголів); Юра взявся завчати напам'ять Пушкіна (Ю. Смолич); Вірші українських поетів, і передусім, звичайно, Павла Тичини, я читав у ті дні запоєм, легко заучував їх напам'ять (з науково-популярної літератури); Народ виучував рядки "Кобзаря" напам'ять, сприймав їх як свою народну пісню (Є. Кирилюк); Перше, що я зробив, — визубрив напам'ять імена, по батькові та прізвища всіх акторів (К. Станіславський); Кілька годин сиділи учні в задушливому.. повітрі, визуджуючи цілі сторінки Святого письма (З. Тулуб). — Пор. засво́їти.

II. НАСТАВЛЯ́ТИ кого (давати конкретні поради, настанови, як слід робити, поводитися в тих чи інших випадках), НАСТАНОВЛЯ́ТИ рідше, НАПУ́ЧУВАТИ (НАПУЧА́ТИ), НАВЧА́ТИ (НАУЧА́ТИ рідко), НАКА́ЗУВАТИ кому (перев. із спол. щоб), НАУЩА́ТИ заст.; ПОВЧА́ТИ, УЧИ́ТИ (ВЧИ́ТИ) розм., УКА́ЗУВАТИ (ВКА́ЗУВАТИ) кому, розм. (наставляти, роблячи зауваження, наказуючи — з можливим відтінком непотрібного або надокучливого, надмірного повчання); НАПОУМЛЯ́ТИ розм., УРОЗУМЛЯ́ТИ (ВРОЗУМЛЯ́ТИ) розм. (навчати діяти розумно, розсудливо). — Док.: наста́вити, настанови́ти, напути́ти, навчи́ти (научи́ти), наусти́ти, указа́ти (вказа́ти), напоу́мити, урозу́мити (врозу́мити). Увечері Уляна вже.. наставляла сина, щоб він дивився за своєю жінкою (Григорій Тютюнник); — І що тобі за охота дитину такого навчати? — звернулася Настя до чоловіка.. — Ніколи батьківської поради не дасть; усе жартує та, немов той ворог, на лихо настановля (Л. Яновська); Як відомо, малу дитину навчають і напучують батьки й добрі вчителі (І. Цюпа); Він.. почав навчати її, до кого звернутися у Києві і як знайти нас (О. Досвітній); Знов мені нагадалася небіжка неня. Бувало наказувала мені, щоби я шанувався, бо не буде з мене господаря (Лесь Мартович); І доки він запрягає, мати повчає сина: — Гляди ж, синку, не балуйся (О. Донченко); — Ох, Іване Володимировичу, так же не можна. Навіщо ж ви?.. — Любий мій, не вчіть мене... — Та я не вчу. Я тільки кажу (О. Довженко); Яке право мають вони контролювати його вчинки? Він не дитина, не монах і не хлоп. І ніхто не сміє йому вказувати (З. Тулуб); — Напоумте його! Ви розгадали — душею він добрий, але ж боюсь я за нього! (О. Гончар). — Пор. II. ра́дити, 3. спрямо́вувати.

УЧИТИ (ВЧИТИ) кого (передавати комусь знання, навички і т. ін.), НАВЧА́ТИ (НАУЧА́ТИ), ОСВІ́ЧУВАТИ рідше, ОБУЧА́ТИ діал.; ПІДКО́ВУВАТИ розм. (додатково, посилено навчати або давати спеціальну підготовку); ШКО́ЛИТИ розм. (суворо вчити). — Док.: навчи́ти (научи́ти), обучи́ти, освітити, підкува́ти, ви́школити. З дитячих літ пестить він княжича, переказує йому все, що знає, вчить тому, що сам уміє (С. Скляренко); Оленчук навчив офіцера, як обрізати кущі, як обкопувати (О. Гончар); Ну, вчителює це він. Чого б кращого? Працюй, освічуй людей. Клади й свою лепту на користь добра світового (А. Тесленко); — Тобі, чоловіче, і нічим, і нігде тому її обучити, чому я думаю (І. Квітка-Основ'яненко); Підкувати учня з алгебри; — Ніколи не була я в школі, — згадує Олена Семенівна. — Саме життя школило мене (з журналу).