відгук

ВІ́ДГОМІН (невиразний слід, неясна вказівка на щось; розмови, перекази про давні події), ВІ́ДГУК, ВІДЛУ́ННЯ, ВІ́ДГОЛОС рідше. Струни кобз передають нам відгомін віків і разом з тим розкривають найтонші почуття людини (І. Шаповал); Кування зозулі... Ну що в нім такого? Та втомлене серце чомусь защеміло. І відгук далекий життя молодого Охоплює душу, пронизує тіло (Л. Дмитерко); Відлуння слави і неслави Він чув у звуках кобзарів (М. Рильський); Його (турбаївського повстання) відголоси жевріли.. в піснях про Мар'янушу (О. Гончар).

ВІ́ДГУК (відповідь на чий-небудь поклик, звертання), ВІ́ДКЛИК. — Христе! доню! — гукав він, і його голос гучно розкотився по садкові. Він стояв, дожидаючи одгуку (Панас Мирний); Стулив (Чіпка) пальці, приложив до рота й завив, як пугач.. Нігде ні одклику, ні одгомону (Панас Мирний).

ВІ́ДГУК (критична стаття, зумовлена появою якоїсь книжки, виступом громадського діяча тощо), ВІ́ДЗИВ, РЕЦЕ́НЗІЯ. Оскільки твори Шевченка цього періоду (1843-1847 рр.) не були свого часу надруковані, ми не маємо й критичних на них відгуків (Є. Кирилюк); Декілька відзивів на дослідження про Шашкевича Франко друкує на початку ХХ ст. (з журналу); В "Зорю" я послав.. рецензію про Ваші новели (А. Кримський).

ЛУНА́ (відбиття звуку від віддалених предметів, що сприймається як повторення первинного звуку), ВІДЛУ́ННЯ поет., ВІДЛУ́НОК, ВІ́ДГУК, ВІ́ДГОМІН, ВІ́ДЗВУК, ВИ́ЛЯСК, ВІ́ДГОЛОС рідше, ВІ́ДГУ́Л рідше, РУНА́ діал. Десь далеко прогув пароплав на Волзі, і луна попливла, покотилась по безмежній, як світ, степовій рівнині (С. Олійник); В цю мить за далеким лісом ударив грім. Над сонними хащами покотилося відлуння (Ю. Бедзик); В різних криницях луна теж була неоднакова, од неї народжувались не схожі відлунки, й ті відлунки вражали вас, бо навіть та сама криниця щоразу на ваш крик відповідала іншими відлунками (Є. Гуцало); А гудок все гудів. Часом він уривався, і тоді лише відгук лунав за Дніпром понад лісами та полями (А. Головко); Молодо, радісно засміявся (Довбуш), аж відгомін у горах розбудив (В. Гжицький); Ледь уловиш в шумі лісу Грізний відзвук грому (О. Ющенко); Різнобійний гамір, жарти, сміх вдарились у паркани, вилясками обізвались за городами (М. Стельмах); Десь далеко спалахували відблиски грозових блискавиць, і відголос грому віддавався в кімнаті гуркотом далекої канонади... (Я. Качура); Я чув відгул гармат (А. Малишко); І зник, пропав той тяжкий голос, тільки руна в яру гула (Т. Шевченко).