відкидати

ВІДБИВА́ТИ (успішно протидіяти наступові супротивника, боєм заставляти його відступити), ВІДКИДА́ТИ, ВІДТИСКА́ТИ, ВІДТИ́СКУВАТИ, ВІДПИРА́ТИ розм., ВІДТІСНЯ́ТИ рідко. — Док.: відби́ти, відки́нути, відти́снути, відпе́рти, відтісни́ти, відігна́ти. Сім днів вони не їли й відбивають атаки люті ворогів (В. Сосюра); Шоста армія, відкинувши ворога, підійшла до Перекопу (Ю. Яновський); Рота легко відтиснула передові частини противника (Я. Качура); — Як же її (татарву) геть уже відперли на низ,.. — живуть собі наші козаки та наживаються (Панас Мирний).

ВІДВА́ЛЮВАТИ (перекидаючи або піднімаючи що-небудь важке, прибирати вбік), ВІДВА́ЖУВАТИ, ВІДКИДА́ТИ, ВІДВЕРТА́ТИ розм.; ВІДСУВА́ТИ (соваючи). — Док.: відвали́ти, відва́жити, відки́нути, відверну́ти, відсу́нути. Останками виснажених сил відвалюю мармурові сходи (Мирослав Ірчан); Відважити плиту; Господар мовчки підвівся з стільця, відкинув ляду з присадкуватої.. скрині (М. Стельмах); Одвернув камінь (Словник Б. Грінченка); От і спочинок настав за бенкетом. Столи відсувають (М. Зеров).

ВІДГОРТА́ТИ (горнучи що-небудь руками або знаряддям, переміщати в інше місце), ВІДСУВА́ТИ, ВІДГРІБА́ТИ, ВІДКИДА́ТИ. — Док.: відгорну́ти, відсу́нути, відгребти́, відки́нути. Стиснувши щелепи, працюють довжелезними гаками ті, що відгортають шлак (Я. Качура); Трохи відсунувши якусь скриньку, підняв лядку, витяг з якогось темничка барильце (Марко Вовчок); Дівчата відгрібали зерно дерев'яними лопатами (М. Томчаній); Після обіду мужчини, забравши лопати, пішли відкидати сніг (І. Сенченко).

ВІДГОРТА́ТИ (переміщати краї, поли одягу, завіску тощо вбік), ВІДКИДА́ТИ, ВІДВЕРТА́ТИ, ВІДХИЛЯ́ТИ (завіску). — Док.: відгорну́ти, відки́нути, відверну́ти, відхили́ти. Гнат, відгорнувши поли шинелі, поліз за документами (Григорій Тютюнник); Він зіскакує з ліжка, підходить до вікна, відкидає тафтову фіранку (М. Стельмах); Архип миттю одвернув полу короткої кавалерійської бекеші (Г. Епік); Хтось по той бік вікна відхилив фіранку (Ірина Вільде).

ВІДГОРТА́ТИ з чого, від чого (приймати волосся з обличчя, чуб із чола тощо), ВІДКИДА́ТИ. — Док.: відгорну́ти, відки́нути. Олена відгорнула з-понад очей волоссячко, що набігало їй на чоло (А. Турчинська); Коли хлопець випростався і відкинув чуба назад, обличчя його засвітилося привітною посмішкою (Ю. Смолич).

ВІДКИДА́ТИ (різким рухом переміщати назад, убік руку, ногу, голову); ВІДВЕРТА́ТИ, ВІДВО́ДИТИ (також повільно, нерізко); ЗАКИДА́ТИ (перев. назад). — Док.: відки́нути, відверну́ти, відвести́, заки́нути. Тимко лежав горілиць, відкинувши вбік ліву руку (Григорій Тютюнник); Морозенчиха стулює уста, щоб не закричати, ..і відвертає голову від управителя (М. Стельмах); Став танцювати гопак на манір лезгинки,.. приклавши одну руку до грудей, а другу відвівши вбік (Григорій Тютюнник); Він закинув назад голову, і по його довгій шиї пробігли конвульсії, що мало означати, певно, сміх (П. Загребельний).

ВІДКИДА́ТИ (про погляд, теорію тощо — не визнавати чогось, не приймати чогось), ВІДХИЛЯ́ТИ, ВІДМІТА́ТИ рідше. — Док.: відки́нути, відхили́ти, відмести́. Кожне людське покоління приносить щось нове, своє — і відкидає щось старе (М. Рильський); (Зізі:) Я зовсім не силкуюсь відхилити правду (М. Кропивницький).

ВІДКИДА́ТИ (кидати вбік або назад від кого-, чого-небудь), ВІДШПУ́РЮВАТИ розм. — Док.: відки́нути, віджбурну́ти, відшпурну́ти. Відкидав ногою маленькі камінчики з дороги, обходив великі (Г. Хоткевич); Відшпурнути набік шапку.

ВІДЧИНЯ́ТИ (відводити вбік стулки дверей, вікон тощо, роблячи вільним вхід, отвір), РОЗЧИНЯ́ТИ, ВІДКРИВА́ТИ, РОЗКРИВА́ТИ рідше; ПРОЧИНЯ́ТИ, ПРОКРИВА́ТИ рідше (не повністю, частково); ВІДХИЛЯ́ТИ (тихо); РОЗЧА́ХУВАТИ (широко, навстіж); ВІДЩІПА́ТИ (знімаючи защіпку); ВІДКИДА́ТИ (різко). — Док.: відчини́ти, розчини́ти, відкри́ти, розкри́ти, прочини́ти, прокри́ти, відхили́ти, розчахну́ти, відщепи́ти, відщіпну́ти, відки́нути. Він довго намацував засув, поки відчинив двері (С. Чорнобривець); Пані Федора мовчки розчиняє браму (М. Стельмах); По драбині лазила дівчина, відкривала віконниці (Панас Мирний); Мила, день уже давно! Як для мене вірне серце, Ти у сад розкрий вікно (В. Сосюра); Прочинивши хвіртку, Семен побачив дружину (П. Кочура); Одхиляє трошки ляду, придивляється у шпарку (Леся Українка); Відхиливши дверцята, Володька привітався з машини до куми (О. Гончар); Сеспель рвучко повернувся, широко розчахнув двері (Ю. Збанацький); Відщепнула йому двері, кличе його (Г. Квітка-Основ'яненко); Одкинула двері, держить (Марко Вовчок).

ВІДШТОВХНУ́ТИ (штовхаючи, різким рухом віддалити кого-, що-небудь), ВІДІПХНУ́ТИ, ВІДКИ́НУТИ, ВІДТРУ́ТИТИ, ВІДСТОРОНИ́ТИ. — Недок.: відшто́вхувати, відпиха́ти, відкида́ти, відтру́чувати, відсторо́нювати. Батько відштовхує від себе задачник (Ю. Смолич); Замфір підняв руку, щоб відіпхнути Маріору (М. Коцюбинський); Пес качався чорним клубком по траві. Дід відкинув його чоботом, усівся біля Дороша (Григорій Тютюнник); Варвара вхопила Параску за барки, але Параска була дужча, то й відтрутила Варвару далеко від себе (Лесь Мартович); Дівчина.. рішуче відсторонила від себе Марію Степанівну (Д. Ткач).

ВІДШТО́ВХУВАТИ (своїми вчинками, словами, ставленням до когось робити його чужим, далеким, припиняти дружні, близькі стосунки з ним), ВІДДАЛЯ́ТИ, ВІДСТОРОНЯ́ТИ, ВІДСТОРО́НЮВАТИ, ВІДЧУ́ЖУВАТИ, ВІДПИХА́ТИ, ВІДКИДА́ТИ рідше. — Док.: відштовхну́ти, віддали́ти, відсторони́ти, відчужи́ти, відіпхну́ти, відки́нути. Не варто загострювати увагу на проявах сором'язливості. Це може посилити розгубленість дитини, відштовхнути її навіть від близьких людей (з газети); Вона сама віддалила від себе всіх дівчат, які хотіли дружити з нею (В. Собко); Все-таки це не так просто — з болем відсторонити кохану дівчину (О. Гуреїв); Ми зустрілися серед нових умов, що мимоволі відчужували нас (Ірина Вільде); І як було (Оксані) не повірити, як зректися надзвичайного щастя, відіпхнути Олексія, не слухати його речей солодких? (Л. Яновська); Коли й мати його не благословить і відкине від себе, .. вона його не покине (Г. Квітка-Основ'яненко).

ЗАПЕРЕ́ЧУВАТИ що, кому (не погоджуватися в чомусь, висловлювати протилежну думку, доказ), СУПЕРЕ́ЧИТИ кому, ПЕРЕ́ЧИТИ кому, розм.; ОПРОТЕСТО́ВУВАТИ, ОСПО́РЮВАТИ рідко (висловлювати іншу, протилежну точку зору); СПРОСТО́ВУВАТИ (неправдиві факти, закиди тощо); ПЕРЕКРЕ́СЛЮВАТИ (повністю наслідки чиєїсь роботи, чиїсь достоїнства тощо). — Док.: запере́чити, опротестува́ти, оспо́рити, спростува́ти, перекре́слити. Часом Даша перебивала Лукерію Степанівну якимсь запитанням, іноді заперечувала ту чи іншу думку (С. Журахович); Косінський не міг добрати, чи полковник з примхи перечить йому, чи просто знущається з його стратегічних здібностей (І. Ле); Наказ треба виконувати неодмінно.. Вказівку можна опротестувати. А пораду — можна й не брати до уваги (П. Оровецький); — Молода, вродлива, напевно не помилюся, коли скажу — й багата особа... — Неля не спростувала цієї останньої неточності (Ірина Вільде). — Пор. 2. відкида́ти.