відтяти

АМПУТУВА́ТИ мед., ВІДТИНА́ТИ, ВІДРІ́ЗУВАТИ, ВІДРІЗА́ТИ. — Док.: ампутува́ти, відтя́ти, відрі́зати. В боях на Дніпрі Еріху розтрощено ліву руку, її довелось ампутувати майже по лікоть (В. Собко); — І лікар, — думав він, — рятуючи життя, мусить часом відтяти ноги пацієнтові (М. Коцюбинський); — Й не можна було врятувати? — запитує Христолобенко. — А як врятуєш? Сама тільки шкіра трималася... Зразу ж відрізали, наче й не було руки (Є. Гуцало).

ВІДПОВІДА́ТИ (говорити у відповідь на чиїсь слова, запитання тощо), ВІДКА́ЗУВАТИ, ВІДМОВЛЯ́ТИ рідше, ПОВІДА́ТИ рідко, ВІДРІ́ЗУВАТИ розм., ВІДРУ́БУВАТИ розм., ВІДРІКА́ТИ заст.; ВІДЖАРТО́ВУВАТИСЯ (давати жартівливу відповідь). — Док.: відпові́сти́, відказа́ти, відмо́вити, пові́сти, відрі́зати, відруба́ти, відтя́ти розм. відбу́ркнути розм. відвісти́ти заст. відректи́, віджартува́тися. Хазяїн коротко і непоквапливо відповідав на запитання гостя (З. Тулуб); — Чи так гарно буде? — питає вона свекрухи, показуючи шитво. — Та гарно, моя дитино, — відказує Мотря (Панас Мирний); — Що воно за дівчина? — Гайденко не відразу відмовив: — Українка... щира, запевне (Б. Грінченко); Я його питаюся, чи буде голосувати на Шубравського, а він мені повідає, що ще не знати (Лесь Мартович); Коли старостів пришлеш? — скрикнула Гашіца... — Не пришлю... — відрізав він рішуче (М. Коцюбинський); — В наш час пустомелів не люблять, — відрубав Петро (М. Чабанівський); Романенко зареготався спершу, потому вилаяв його "мундьом" і відтяв упевнено, що таких дурних панів й не може бути... (М. Коцюбинський); Мостовик щось відбуркнув невиразне (П. Загребельний); — То нема що таїти, — відрік Тома (В. Стефаник); — В цій лікарні тебе, бачу, можуть залікувати так, що підеш під білу березу. — А тут під сосну кладуть, — віджартувався (Ю. Збанацький).

ВІДРІ́ЗАТИ (ріжучи, відокремлювати частину від цілого), УРІ́ЗАТИ (ВРІ́ЗАТИ), ВІДІТНУ́ТИ, ВІДТЯ́ТИ, УТНУ́ТИ (ВТНУ́ТИ), УТЯ́ТИ (ВТЯ́ТИ), УКРА́ЯТИ (ВКРА́ЯТИ), ВІДКРА́ЯТИ, ВІДБАТУВА́ТИ розм., ВІДЧИКРИ́ЖИТИ розм., УКРА́ЇТИ (ВКРА́ЇТИ) діал.; ВІДШМАТУВА́ТИ (великий шматок); ОБРІ́ЗАТИ (звичайно, щоб відкинути). — Недок.: відрі́зувати, урі́зувати (врі́зувати), відтина́ти, утина́ти (втина́ти), відкра́ювати, відбато́вувати, обрі́зувати, обріза́ти рідше. Уляна .. відрізала окраєць хліба (Григорій Тютюнник); — Домко, вріж нам сала! (М. Стельмах); Вона одтяла ножицями пасмо своєї коси (І. Нечуй-Левицький); Як добрі щепи садівник плекає! Так, що всі зайві парості втинає, Щоб добрі соки йшли все вгору, вгору (І. Франко); Відкраяти шмат житнього хліба, намастити маслом та обчистити зелену цибулину, — .. для Антона найкраща їжа (С. Чорнобривець); Я ті шкури не зіпсую, Свою пайку відбатую (пісня); — Таж усі знають, що тобі пальця січкарнею відчикрижило (М. Зарудний); Корній сів, укроїв хліба і почав їсти (Леся Українка); Спересердя відшматував (дід) півсторінки, крутив цигарку (Ю. Збанацький); Я сад поміщика маленьким у день за гривеник копав. З дерев обрізував там віти (В. Сосюра).

ВІДРУБА́ТИ (відокремити ударом або кількома ударами гострого знаряддя чи холодної зброї), ВІДІТНУ́ТИ, ВІДТЯ́ТИ, ВІДСІ́КТИ, УСІКТИ́ заст.; ОБРУБА́ТИ (одне за одним, частину за частиною). — Недок.: відру́бувати, відтина́ти, відсіка́ти, усіка́ти, сікти́, обру́бувати. Згодом ми відрубали гілку (І. Муратов); — Кажуть, що й кат не говіркий, а голову він одтинає (Марко Вовчок); — А мені, братчики, адіть, який шмат хвоста мечем відсікли (І. Франко); Несториця з кількома недобитками прибіг до царя, схиляючи повинну голову, яку, як відомо, меч не січе (П. Загребельний); Він сікачем обрубує стигліші голови соняшників (М. Стельмах).