віяти

ВІ́ЯТИ (про повітря — рухатися), ПОВІВА́ТИ, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ПОДИХА́ТИ, ПОДИ́ХУВАТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОВІВА́ТИ, ПРОВІ́ЮВАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ДМУ́ХАТИ, ЗАВІВА́ТИ, ЗАДУВА́ТИ, ЗАДИМА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), ВІ́ЯТИСЯ рідше, ТХНУ́ТИ рідше, ПРОДИХА́ТИ розм.; СТУДИ́ТИ (про холодний вітер); РВА́ТИ, БУРХА́ТИ, ШУГА́ТИ, ШИБА́ТИ розм. (сильно поривчасто). — Док.: війну́ти, повійну́ти, повіну́ти, пові́яти, поду́ти, ду́нути, поду́нути, подихну́ти, дихну́ти, прові́яти, проду́ти, дмухну́ти, заві́яти, заду́ти, потягну́ти, потягти́, рвону́ти, шугну́ти, шугону́ти, шибну́ти, шибону́ти. Вітер віє і стогне, квилить (Б. Грінченко); Легенький вітерець повівав, неначе подихував од заходу і шелестів листком (І. Нечуй-Левицький); Дме сильний, але теплий вітер (М. Коцюбинський); Падав дрібний сніжок, подував різкий вітер (А. Хижняк); Подув холодний вітер, почалися заморозки (Д. Бедзик); Теплий вітер дихав з-за Дніпра (М. Чабанівський); А там коло дверей так хороше: вітерок легенький провівав (Панас Мирний); Світило сонце, помалу продував запашний степовий вітрець (С. Васильченко); Сей-то вітер.. як дмухнув, так де і хмари подівалися (Г. Квітка-Основ'яненко); Холодний вітер тяг з півночі (Г. Коцюба); З Дніпра потягнув вітрець (Марко Вовчок); Хіба тобі (вітре) немає простору віятися попід небосклоном (Панас Мирний); На його притомлені нерви неначе тхнув свіжий, холодненький вітер (І. Нечуй-Левицький); Вітерець устиг обтрусити росу з віт, приємно продихав крізь дерева (І. Ле); Студив холодний морський вітер (І. Микитенко); Насилу на ґаночок вибралась (дівчина), так рвав вітер (А. Головко); Вітри в очеретах бурхали І Псьол стогнав і клекотав (Л. Боровиковський); Через кілька хвилин весела ватага рушила на гору. Без будь-яких перепон шугав тут вітер (А. Шиян).

ВІ́ЯТИ чим, безос. (про тепло, холод, запах і т. ін. — доноситися, розноситися, ширитися в повітрі), ПОВІВА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), НЕСТИ́, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ТХНУ́ТИ. — Док.: війну́ти, пові́яти, потягти́, потягну́ти, понести́, поду́ти, поду́нути, дихну́ти, проду́ти, тхну́ти, пахну́ти розм. Дав Бог весну, віє теплом, із стріх вода капле (Марко Вовчок); На Івашка війнуло духом сушеної калини (О. Донченко); З лісу тягло хвоєю і гнилим деревом (В. Собко); Цвіли сади, білі-білі стояли; Несло пахощами (А. Тесленко); Повівало ніжними пахощами акацій (Ю. Збанацький); Свіжість потягла з-за будинку (І. Ле); Подувало з моря штормовим вітром (В. Кучер); По хаті продувало різким холодом (І. Франко); Йон зупинивсь. На нього тхнуло теплом з піддашшя (М. Коцюбинський); Передранкова вогкість пахнула мені в лице, коли я розчинив двері надвір (Ю. Смолич).

ДОНО́СИТИ що (перев. про вітер — робити щось чутним, відчутним), НЕСТИ́, НАНО́СИТИ, ПРИНО́СИТИ, ВІ́ЯТИ чим, НАВІВА́ТИ (НАВІ́ЮВАТИ). — Док.: донести́, нанести́, принести́, пові́яти, наві́яти. Був вітер весняний, рвучкий, він доносив часом запахи озимини, іржання коней, кування зозулі (Ю. Яновський); Десь із левади вітер несе дівочий спів (А. Головко); (Марта:) Прислухатимусь до буйного вітру — чи не нанесе твого голосочку? (М. Кропивницький); — Сироко приносить до мене з Африки спеку і аромати Єгипту (М. Коцюбинський); Павло примружує запалені очі, щоб не бачити.. безмежної пустелі моря, яка віє на нього холодом і смертю (В. Кучер); Вітер прозорий мене вогким торкає крилом.. І навіва з островів дух невідомих рослин (М. Рильський). — Пор. 2. принести́.

МАХА́ТИ (робити рухи, помахи чимось у повітрі; помахом подавати знак наблизитись, виконати якусь дію тощо), ВИХА́ТИ, ВІ́ЯТИ, МА́ЯТИ, ПОВІВА́ТИ розм., МОТА́ТИ розм.; ЗМА́ХУВАТИ (робити рух знизу вгору); КИВА́ТИ (помахом руки, предмета давати комусь знак наблизитися, виконати якусь дію тощо); ПОКИ́ВУВАТИ (злегка); БАЛА́МКАТИ діал. (недбало); ВИЛЯ́ТИ чим, розм., ВИХЛЯ́ТИ чим, розм. (про собак — крутити хвостом). — Док.: махну́ти (махону́ти), вихну́ти, ві́йнути, пові́яти, майну́ти, мотну́ти, змахну́ти, кивну́ти, покива́ти, вильну́ти. На рові стоїть засмикана конячина й, незважаючи на людей, махає хвостом і сумно хитає головою (В. Винниченко); — Я зупинився, мовчки махаю йому рукою, щоб з дерева злазив (Григорій Тютюнник); Микола зняв шапку і вихав нею над головою (І. Нечуй-Левицький); Над бездонними глухими ущелинами віють крилами чорні птахи (О. Донченко); Трьомсин їде холодочком, Малахаєчкою має, Мов коня-то підганяє (І. Манжура); Їх одежа й хустки аж повівали в кружанні (О. Кобилянська); Безсильно крізь сльози мотала (Маруся) рукою — іди, іди (Г. Хоткевич); Вибухнув постріл, лейтенант змахнув руками, мов веслами, і впав навзнак (П. Колесник); Зиркнув на берег, а там Коська. Таємниче рукою киває, до себе кличе (Ю. Збанацький); Дід Мартин навіть головою покивує — видно, зійшлися з його думками Кобзареві (М. Олійник); А впорожні йшла (Улянка) помалу, човгаючи ногами і безсило баламкаючи руками (Леся Українка); Шарко виляв хвостом у реп'яхах (П. Панч); Жучка.. переступила з ноги на ногу, вихляла хвостом (Б. Антоненко-Давидович).

ОЧИЩА́ТИ (від домішок, чогось стороннього, зайвого), ОЧИ́ЩУВАТИ, ПЕРЕЧИЩА́ТИ (перев. про зерно); ВІ́ЯТИ, ПРОВІ́ЮВАТИ, ПРОВІВА́ТИ (про зерно — на вітрі або віялкою); ПРОМИВА́ТИ (водою, рідиною); РАФІНУВА́ТИ спец. (про жири, метали); КЛЕРУВА́ТИ спец. (про олію, цукор тощо — робити світлим, прозорим); ДИСТИЛЮВА́ТИ спец. (про рідину — переганяючи); ФІЛЬТРУВА́ТИ, ПРОФІЛЬТРО́ВУВАТИ, ВІДФІЛЬТРО́ВУВАТИ (перев. за допомогою фільтра). — Док.: очи́стити, перечи́стити, прові́яти, проми́ти, рафінува́ти, клерува́ти, дистилюва́ти, профільтрува́ти, відфільтрува́ти. (Шумейко:) Вигадав я таку машину — зерно очищати (І. Микитенко); Тоді молотили хліб ціпами, зерно провіювали лопатами та перечищали решетами (М. Кропивницький); Настане ніч — заставить (глитай) на току при місяці товктися, гарманувати до зорі або намолочене віяти (О. Гончар); Зерно мама провівала на вітру і несла до млина (І. Чендей); Промивати породу; Рафінувати олію; Дистилювати воду; Фільтрувати розчин.

ПА́ХНУТИ (видавати запах перев. приємний), ПАХТІ́ТИ розм., ПАХКОТІ́ТИ підсил. розм., ДУШІ́ТИ розм.; ДУХМЯНІ́ТИ, ПАШІ́ТИ розм. (дуже сильний); ВІ́ЯТИ (обдавати запахом); ПОВІВА́ТИ (злегка або час від часу обдавати запахом). Букети нагідок, красолі, чорнобривців стояли в кухликах на розчинених вікнах. Вони духмяніли на всю вулицю, але ще більше пахнув любисток, яким посипали долівку (П. Панч); Ти чуєш, як пахтить земля!.. (В. Сосюра); Дурманно пахкотить полин (В. Козаченко); Оце заслухалась солов'їв да любисточку ввірвала — у голови положу, щоб душіло (Ганна Барвінок); Отрутою пашать нічні квітки (М. Старицький); Тихе озеро незриме Віє духом трав'яним (М. Рильський); З дворища, обнесеного високим парканом, повівало гострим, гнилим запахом жому (Григорій Тютюнник). — Пор. I. відго́нити, I. смерді́ти.