гармонія

I. ГАРМО́НІЯ (взаємна відповідність якостей), ЗЛА́ГОДЖЕНІСТЬ, ПОГО́ДЖЕНІСТЬ, ЗЛА́ГОДА. За цим високим муром.. плоди достигали на деревах, як люди у спокійній старості. Це свідчило про велику гармонію, про погодженість у взаємовідносинах між людьми і природою (Ірина Вільде); На всьому лежала печать злагодженості, порядку, дбайливості (С. Добровольський); І самий сенс буття чи не в тому він, щоб.. жити у мудрій злагоді з природою..? (О. Гончар).

ГАРМО́НІЯ (приємне для слуху звучання), МИЛОЗВУ́ЧНІСТЬ, ЕВФОНІ́Я, БЛАГОЗВУ́ЧНІСТЬ рідше, ДОБРОЗВУ́ЧНІСТЬ заст. Свіже повітря виповнилось чудовою гармонією пташиного співу (М. Коцюбинський); Етнографи всього світу сходяться на думці, що малоросійська пісня по своїй милозвучності, ліризму і діапазону дорівнює італійській пісні (Д. Бедзик); Для нього (Л. Вишеславського) важить співзвучність останніх слів вірша, збереження евфонії (з журналу); Вкраїнська мова своєю доброзвучністю займає одно з перших місць (може, третє або четверте) між усіма європейськими мовами (В. Самійленко).

ГАРМО́НІЯ муз. (гармонійне поєднання звуків), СПІВЗВУ́ЧЧЯ, КОНСОНА́НС. Він (Бетховен) чув лиш бунт німих стихій і з них, у пінній пристрасті своїй, Складав гармонії (М. Рильський); В багатокуплетних обробках (В. С. Косенка) кожен новий розділ (куплет) гармонізовано новими фактурними, ладо-гармонійними прийомами, нерідко дуже складними співзвуччями (з журналу); При паралельному поєднанні мелодичних ліній можливі не тільки паралелізми консонансів, а й дисонансів (з журналу).

II. ГАРМО́НІЯ (музичний інструмент), ГАРМО́НІКА, ГАРМО́НЬ розм. рідко; ДВОРЯ́ДКА (з двома рядами клавіш). Коли зовсім смеркло, на вулиці розкотисто заграла гармонія (О. Копиленко); Він нам пісеньку нехитру Грав на гармоніці (Л. Первомайський); На всі лади заливалась голосиста гармонь (О. Гончар); Чорна дворядка, оздоблена металевими й перламутровими інкрустаціями, звично лежала на спині (Луки) (І. Кириленко).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гармонія — ГАРМО́НІЯ¹, ї, ж. 1. муз. Закономірне поєднання тонів у одночасному звучанні; співзвуччя. Він [Бетховен] чув лиш бунт німих стихій І з них, у пінній пристрасті своїй, Складав гармонії, щоб сам не чути (М. Словник української мови у 20 томах
  2. гармонія — гармонія: ◊ гармонія грошей вул. багато готівки (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  3. гармонія — Гармо́нія, -нії, -нією (гр. ἁρμονία) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. гармонія — рос. гармония (грец. harmonia — злагодженість) — 1. Струнка узгодженість частин єдиного цілого. 2. Співмірність окремих частин будови або архітектурного комплексу. Eкономічна енциклопедія
  5. гармонія — гармо́нія 1 іменник жіночого роду поєднання; милозвучність гармо́нія 2 іменник жіночого роду інструмент Орфографічний словник української мови
  6. гармонія — (взаємовідповідність у чомусь) злагода, погодженість, (про те, що сприймається на слух) милозвучність, благозвучність, книжн. евфонія, муз. співзвуччя, консонанс. Словник синонімів Полюги
  7. гармонія — (грец. — злагода) Цілісність, стрункість, органічна єдність всіх частин і деталей художнього твору. Архітектура і монументальне мистецтво
  8. ГАРМОНІЯ — • ГАРМОНІЯ (грец. 'αρμονία — зв'язок, стрункість, злагодженість) - співмірність частин, взаємопов'язаність різних компонентів цілого, впорядкованість предметів і явищ. Антична естетика сформулювала такі ознаки Г., як внутр. Українська літературна енциклопедія
  9. гармонія — I -ї, ж. 1》 муз. Закономірне поєднання тонів у одночасному звучанні; співзвуччя. || Частина теорії музики, вчення про правильну побудову співзвуччя в композиції. 2》 Злагоджене звучання, приємне для слуху; милозвучність. Великий тлумачний словник сучасної мови
  10. гармонія — Співзвуччя, співзвучність, милозвучність; (у гурті) злагода, згода, любов, дружба, товариськість, ур. єдиномисліє; (струмент) гармоніка, гармонь. Словник синонімів Караванського
  11. гармонія — ГАРМО́НІЯ¹, ї, ж. 1. муз. Закономірне поєднання тонів в одночасному звучанні; співзвуччя. При теоретичному вивченні національних ознак музичної форми ми звичайно ділимо їх і говоримо окремо про лад, ритм, гармонію тощо (Нар. тв. та етн. Словник української мови в 11 томах
  12. гармонія — (гр. harmonia — співзвучність, розміреність) в стилістиці якість мовлення, якої має прагнути мовець (гармонія змісту і форми, звучання, настрою, тону). Словник стилістичних термінів
  13. гармонія — Милозвук, суголос, созвуччя, співзвучність, див. симфонія, сингармонізація Словник чужослів Павло Штепа
  14. гармонія — (гр. harmonia — співзвучність, співрозмірність частин цілого) — один з провідних виражальних засобів музики. Основу Г. складають музичні інтервали, на використання яких спирається розвиток музичного мистецтва. Словник-довідник музичних термінів
  15. гармонія — гармо́нія (від грец. αρμονία – скріплення, злагодженість) 1. Струнка узгодженість частин єдиного цілого. 2. Засоби музичної виразності, шо грунтуються на поєднанні тонів у співзвуччя й послідовності співзвуч в умовах ладу й тональності. Словник іншомовних слів Мельничука
  16. гармонія — Клавішно-пневматичний музичний інструмент (ідіофон) з міхами, які роздуваються (т.зв. г. ручна). Універсальний словник-енциклопедія
  17. гармонія — Гармонія, -нії ж. 1) Гармонія. І гармонія, і сила, — музика та й годі! Шевч. 214. 2) Музыкальный инструменты гармоника. Словник української мови Грінченка