гармонія

ГАРМО́НІЯ¹, ї, ж.

1. муз. Закономірне поєднання тонів в одночасному звучанні; співзвуччя.

При теоретичному вивченні національних ознак музичної форми ми звичайно ділимо їх і говоримо окремо про лад, ритм, гармонію тощо (Нар. тв. та етн., 3, 1957, 136);

Він [Бетховен] чув лиш бунт німих стихій І з них, у пінній пристрасті своїй, Складав гармонії, щоб сам не чути (Рильський, І, 1960, 329);

// Частина теорії музики, вчення про правильну побудову співзвуччя в композиції.

З’явились теоретичні праці з музичної фольклористики, гармонії, теорії та сольфеджіо, з історії білоруської музики (Мист., 6, 1958, 9);

Диригент, як і всі музиканти, мусить грунтовно опанувати загальні відомості про музику: сольфеджіо, науку гармонії, поліфонії, музичних форм (Осн.. диригув., 1960, 4).

2. Злагоджене звучання, приємне для слуху; милозвучність.

Вже над світом, коли східний край неба спалахнув полум’ям і свіже повітря виповнилось чудовою гармонією пташиного співу, Гнат, коливаючись, мов п’яний, поплентавсь додому (Коцюб., І, 1955, 25);

Якийсь зовсім інший світ, про існування якого він навіть не підозрівав, відкрився йому зараз в цих повних гармонії звуках (Гончар, Таврія.., 1957, 413).

3. Поєднання, злагодженість, взаємна відповідність якостей (предметів, явищ, частин цілого).

В природі є порядок і гармонія всіх речей, певні незмінні закони (Фр., II, 1950, 105);

Всі разом вони [пелюстки] утворювали таку дивовижну гармонію форм і фарб, що не можна було відірвати очей (Ткач, Жди.., 1959, 85).

ГАРМО́НІЯ², ї, ж. Пневматичний музичний інструмент (ручний, губний) з металевими язичками, що приводяться в рух струменем повітря.

Муляренко, адвокат, грав добре на гармонії (Вас., Незібр. тв., 1941, 174);

З-під руки визирали білі гудзички ладів старенької гармонії (Шиян, Вибр., 1947, 3).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гармонія — (взаємовідповідність у чомусь) злагода, погодженість, (про те, що сприймається на слух) милозвучність, благозвучність, книжн. евфонія, муз. співзвуччя, консонанс. Словник синонімів Полюги
  2. гармонія — гармо́нія 1 іменник жіночого роду поєднання; милозвучність гармо́нія 2 іменник жіночого роду інструмент Орфографічний словник української мови
  3. гармонія — (гр. harmonia — співзвучність, розміреність) в стилістиці якість мовлення, якої має прагнути мовець (гармонія змісту і форми, звучання, настрою, тону). Словник стилістичних термінів
  4. гармонія — Співзвуччя, співзвучність, милозвучність; (у гурті) злагода, згода, любов, дружба, товариськість, ур. єдиномисліє; (струмент) гармоніка, гармонь. Словник синонімів Караванського
  5. гармонія — I -ї, ж. 1》 муз. Закономірне поєднання тонів у одночасному звучанні; співзвуччя. || Частина теорії музики, вчення про правильну побудову співзвуччя в композиції. 2》 Злагоджене звучання, приємне для слуху; милозвучність. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. гармонія — Милозвук, суголос, созвуччя, співзвучність, див. симфонія, сингармонізація Словник чужослів Павло Штепа
  7. гармонія — (гр. harmonia — співзвучність, співрозмірність частин цілого) — один з провідних виражальних засобів музики. Основу Г. складають музичні інтервали, на використання яких спирається розвиток музичного мистецтва. Словник-довідник музичних термінів
  8. гармонія — ГАРМО́НІЯ¹, ї, ж. 1. муз. Закономірне поєднання тонів у одночасному звучанні; співзвуччя. Він [Бетховен] чув лиш бунт німих стихій І з них, у пінній пристрасті своїй, Складав гармонії, щоб сам не чути (М. Словник української мови у 20 томах
  9. гармонія — гармонія: ◊ гармонія грошей вул. багато готівки (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  10. ГАРМОНІЯ — • ГАРМОНІЯ (грец. 'αρμονία — зв'язок, стрункість, злагодженість) - співмірність частин, взаємопов'язаність різних компонентів цілого, впорядкованість предметів і явищ. Антична естетика сформулювала такі ознаки Г., як внутр. Українська літературна енциклопедія
  11. гармонія — гармо́нія (від грец. αρμονία – скріплення, злагодженість) 1. Струнка узгодженість частин єдиного цілого. 2. Засоби музичної виразності, шо грунтуються на поєднанні тонів у співзвуччя й послідовності співзвуч в умовах ладу й тональності. Словник іншомовних слів Мельничука
  12. гармонія — Клавішно-пневматичний музичний інструмент (ідіофон) з міхами, які роздуваються (т.зв. г. ручна). Універсальний словник-енциклопедія
  13. гармонія — I. ГАРМО́НІЯ (взаємна відповідність якостей), ЗЛА́ГОДЖЕНІСТЬ, ПОГО́ДЖЕНІСТЬ, ЗЛА́ГОДА. За цим високим муром.. плоди достигали на деревах, як люди у спокійній старості. Словник синонімів української мови
  14. гармонія — Гармо́нія, -нії, -нією (гр. ἁρμονία) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  15. гармонія — рос. гармония (грец. harmonia — злагодженість) — 1. Струнка узгодженість частин єдиного цілого. 2. Співмірність окремих частин будови або архітектурного комплексу. Eкономічна енциклопедія
  16. гармонія — (грец. — злагода) Цілісність, стрункість, органічна єдність всіх частин і деталей художнього твору. Архітектура і монументальне мистецтво
  17. гармонія — Гармонія, -нії ж. 1) Гармонія. І гармонія, і сила, — музика та й годі! Шевч. 214. 2) Музыкальный инструменты гармоника. Словник української мови Грінченка