гнутися

ГНУ́ТИСЯ (набирати зігнутої форми), ЗГИНА́ТИСЯ, ВИГИНА́ТИСЯ (набирати заокругленої форми). — Док.: зігну́тися, ви́гнутися. Павутиння летіло пучками, нитками.., то гнулося великими дугами, то місцями стояло просто (І. Нечуй-Левицький); Андрій нервово смикав галузку верболозу, вона в руці згиналась, крутилася, але не ламалась (Л. Дмитерко); Зеленкуваті стріли травинок вигинались дугою (Ю. Збанацький).

ЗАГНУ́ТИСЯ (набрати вигнутої чи загнутої форми), ЗАКОЦЮ́РБИТИСЯ розм., ЗАДЗЮ́БИТИСЯ розм., ЗАКАРЛЮ́ЧИТИСЯ розм., ЗАКАНДЗЮ́БИТИСЯ розм. — Недок.: загина́тися, гну́тися, закоцю́рблюватися, коцю́рбитися, закарлю́чуватися, карлю́читися, закандзю́блюватися, кандзю́битися рідко. Велів (Герман) спустити себе помалу вниз, по дорозі скрізь обмацуючи цямрини, чи де не загнулися під напором воску (І. Франко); Гострий ніс (отця Сафонія) ще більше задзюбився (В. Речмедін); Він лежить недужий у хаті один. ..Ніс пожовк і ще більше закарлючився. Очі закриті (І. Цюпа); Він був кощавий, низькорослий; довгий і прямий ніс його закандзюбився (Є. Гуцало). — Пор. 1. зігну́тися.

ЗІГНУ́ТИСЯ (про людину або частини її тіла — стати зігнутим), ЗІБГА́ТИСЯ, ЗОБГА́ТИСЯ рідше, СКУ́ЛИТИСЯ, СКАРЛЮ́ЧИТИСЯ розм., СКО́РЧИТИСЯ розм., СКОЦЮ́РБИТИСЯ розм., СКОЦЮ́БИТИСЯ рідше, СКРЮ́ЧИТИСЯ розм., СКОРО́БИТИСЯ розм.; ЗГОРНУ́ТИСЯ із сл. бубликом, калачиком, клубочком (прийняти зігнуту позу, підтягнувши ноги). — Недок.: згина́тися, гну́тися, ску́люватися, скарлю́чуватися, ско́рчуватися, скоцю́рблюватися, скрю́чуватися, згорта́тися. Ішли (женці) в поле до схід сонця, спотикаючись, роздирали кулаками невиспані очі, згинались од холоду (С. Васильченко); — Ось вона, неволя татарська! День і ніч у кайданах спи, працюй, їж і пий скарлючившись, прикутий до лави (З. Тулуб); Старий скорчився від морозу (І. Франко); — Я скоцюрблююсь утроє і маю, мабуть, зовсім нікчемний вигляд (П. Колесник); Селянин аж скрючився від надмірної напруги, натискаючи на чепіги (В. Минко); Нині Маковейчикові не до пісень. Він сидить, згорнувшись бубликом, над апаратом (О. Гончар). — Пор. загну́тися, 1. щу́литися.

ПІДКОРЯ́ТИСЯ кому (бути слухняним, покірним виконавцем чиєїсь волі, чиїх-небудь наказів), КОРИ́ТИСЯ, ПОКОРЯ́ТИСЯ, СКОРЯ́ТИСЯ, ПІДДАВА́ТИСЯ, СЛУХАТИСЯ кого, СЛУ́ХАТИ кого, ГНУ́ТИСЯ перед ким, СХИЛЯ́ТИСЯ перед ким, ПОХИЛЯ́ТИСЯ перед ким, розм., ПІДХИЛЯ́ТИСЯ розм., КЛОНИ́ТИСЯ перед ким, розм., ЗМИРЯ́ТИСЯ з ким, розм.; ПІДЛЯГА́ТИ, УЛЯГА́ТИ (ВЛЯГА́ТИ) діал. (бути залежним від когось, від чиєїсь волі); ШАНУВА́ТИСЯ (намагатися не викликати чийогось незадоволення). — Док.: підкори́тися, покори́тися, скори́тися, підда́тися, послухатися, послухати, зігну́тися, схили́тися, похили́тися, підхили́тися, склони́тися, змири́тися, підлягти́, улягти́ (влягти́). — Мені Йосип звелів стерегти хату. Я не вдома в себе, а у людей живу, то мушу підкорятися (А. Хижняк); В душі Михайло часто обурювався на батька, повставав проти його залізної волі, але корився йому (М. Томчаній); Мотря була не з таківських, щоб комусь покорятись (І. Нечуй-Левицький); Клим наказує невістці замовчати. Параска покірливо скоряється (К. Гордієнко); Коли отак із нього жінка вірьовки сучить, а він піддається, то не вартий він, щоб серед жонатих чоловіків на вулиці сидіти (Григорій Тютюнник); Веде (Тарасюк) між вербівчанами єретичні розмови та підбурює бідноту не гнутись перед багатіями (А. Іщук); (Бурлака:) От, думав, доживу віку спокійно, а тепер приходиться знову воювати! Не можна ж, не можна схилятися перед таким супостатом, як Михайло (І. Карпенко-Карий); Міркую сам-таки з собою: — Якби то, думаю, якби не похилилися раби... То не стояло б над Невою Оцих осквернених палат! (Т. Шевченко); "Перед султаном не склонимось ми, Шиї не схилим магнатам" (М. Рильський); Співець і воїн батьківщини, він не змирився і в неволі (С. Голованівський); — Що ж, чи підлягати йому? — Авжеж! я в його руках! (І. Франко); Ми підпадаємо впливам стороннім, Силі чужій улягаєм, наказам чужим коримося (переклад М. Зерова); Тітка одцуралась од такої небоги, бо небога і справді-таки не шанувалась (І. Нечуй-Левицький).

ХИЛИ́ТИСЯ (про рослини — бути похилим, змінювати пряме положення на похиле, звішувати вниз стебло, гілки і т. ін.), СХИЛЯ́ТИСЯ, НАХИЛЯ́ТИСЯ, НАГИНА́ТИСЯ, ГНУ́ТИСЯ, ЗГИНА́ТИСЯ, ПОХИЛЯ́ТИСЯ, ОПУСКА́ТИСЯ, КЛОНИ́ТИСЯ, ПРИГИНА́ТИСЯ, ХИЛЯ́ТИСЯ розм.; ПОЛЯГА́ТИ, ПРИЛЯГА́ТИ, НИ́КНУТИ, ПРИПАДА́ТИ (до землі); УГИНА́ТИСЯ (ВГИНА́ТИСЯ) (донизу — перев. під дією якоїсь ваги); УКЛЯКА́ТИ (ВКЛЯКАТИ) (про злаки — схилившись, засихати). — Док.: схили́тися, нахили́тися, нагну́тися, зігну́тися, погну́тися, похили́тися, опусти́тися, склони́тися, пригну́тися, полягти́, полягти́ся, прилягти, пони́кнути, припа́сти, угну́тися (вгну́тися), укля́кнути (вкля́кнути), уклякти (вклякти). Явір сумними вітами Журливо хилиться на яр (І. Манжура); Високі пірамідальні тополі.. схиляються на вітрі (П. Колесник); Втім, і незораний лан половів — нахилявся хлібами, І, не лежавши в пару, наливав своє стигле колосся (М. Зеров); Дуб лопається, а лозина нагинається (прислів'я); Пшениця гнулася під вітром до землі (В. Кучер); Нехай лоза-телюжина Згинається нижче; А дівчина до милого Притулиться ближче! (Я. Щоголів); Похилились верби в воду Тихої ріки (І. Франко); Три молоді пружні гілки і на них десяток яблук опускалися до самої землі (І. Сенченко); Жалібно клониться калина (Уляна Кравченко); Почалася дощова, грозова злива; до землі пригинався низькорослий овес (С. Чорнобривець); Он рис у сонячних затонах затишних Шумить, хиляється на стеблах золотих (І. Вирган); Трави довгі полягли у лузі (В. Сосюра); Як хліба вистояли проти шаленої стихії? Хоч і прилягли (К. Гордієнко); Яскраві квіти півонії зрізали, безголовий кущ никнув до землі, — зжовклий, захирілий (В. Дрозд); Дерева всюди вгинаються під вагою фруктів (В. Минко); — Наше жито вже сиплеться; через день, через два воно вже вклякне! (І. Нечуй-Левицький).