голий

БІ́ДНИЙ (який живе в нестатках), УБО́ГИЙ (ВБО́ГИЙ), НЕІМУ́ЩИЙ книжн., заст., ЗЛИДЕ́ННИЙ підсил., НУЖДЕ́ННИЙ підсил., ГО́ЛИЙ підсил. розм., НИ́ЩИЙ підсил. заст., ОБІ́ДРАНИЙ (ОБДЕ́РТИЙ) підсил. розм., ГОЛОДРА́НИЙ зневажл., ГОЛОПУ́ЗИЙ зневажл., ЗАДРИ́ПАНИЙ зневажл., МІЗЕ́РНИЙ заст. зневажл., ГОЛОДРА́БИЙ діал. зневажл. Повернувшись із служби, Павло оженився на Явдосі тому, що вона була такою бідною, як і він (Григорій Тютюнник); В одному селі жив собі убогий чоловік Петро Клепало з жінкою Марусею (І. Нечуй-Левицький); К іменитим панам, К неімущим старцям, К козакам-молодцям, К чорнобровим дівкам, У душах, у серцях Тугою-лучиною, пісне, заньмися! (М. Костомаров); (Дід Вакула:) Аж і Гриць тут коло мене — Се таке хлоп'я злиденне, Сиротисько, без кута (І. Франко); Навпроти, на повалених велетнях-смереках сиділи нужденні дроворуби, хто голим тілом світив, хто в сірятині (І. Драч); — Чи гаразд у їх господі? — Де там! такі стали голі (Марко Вовчок); Воскресну нині! Ради їх, Людей закованих моїх, Убогих, нищих... (Т. Шевченко); Попи до послуху схиляли Своїх обідраних братів (М. Гірник); — Скажи нам, чого це від вас, з Туреччини, тісниться до нас така сила обдертого робучого (робочого) люду..? (М. Коцюбинський); Його попихачі, заскочені такою нежданою милістю воєводською до голодраного пройдисвіта, мовчки посунули з каплиці слідом за Стрижаком (П. Загребельний); Вожакувати над валкою зголосився Нестір Цимбал, вічний заробітчанин, ..єдине багатство якого складалося з купи дітей, дрібної та голопузої династії Цимбалів (О. Гончар); У Тодора Гранчака розцвітає обличчя: — Хвалити Бога, що в нас багатий, а не задрипаний пан: буде що ділити людям (М. Стельмах); — Об Олексіївні, ось об Галочці, і думати не смів. Хто вона, і хто я, мізерний (Г. Квітка-Основ'яненко): — Пор. 1. небага́тий.

БІДНЯ́К (бідна, убога людина), БІ́ДНИЙ, УБО́ГИЙ (ВБО́ГИЙ), БІДА́К розм., БІДА́Р розм., НЕІМУ́ЩИЙ книжн., заст., ЗЛИ́ДАР підсил., ЗЛИ́ДЕНЬ підсил. розм., НУЖДА́Р підсил. розм., ГО́ЛИЙ підсил. рідше, ЖЕБРА́К зневажл., СТА́РЕЦЬ зневажл., ГОЛОДРА́НЕЦЬ зневажл., ГОЛЬТІПА́КА (ГУЛЬТІПА́КА) зневажл., БЕЗШТА́НЬКО зневажл., ГОЛОШТА́ННИК (ГОЛОШТА́Н) (ГОЛОШТА́НЕЦЬ) (ГОЛОШТА́НЬКО) зневажл., ОБІ́РВАНЕЦЬ зневажл., ОБІ́ДРАНЕЦЬ зневажл., ОБША́РПАНЕЦЬ зневажл., ХАРПА́К зневажл., ШАРПА́К зневажл., ЗЛИДО́ТА лайл., НЕТЯ́ГА заст., НИ́ЩИЙ заст., СІРО́МА заст., СІРОМА́ХА заст., ГОЛЯ́К заст. зневажл., ЛА́НЕЦЬ заст. зневажл., СІРЯ́К заст. зневажл., ЛИЧА́К заст. зневажл., КОСТОГРИ́З (КОСТОГРИ́ЗА) заст. зневажл., КАПА́РНИК зах., ГОЛОДРА́БЕЦЬ діал. зневажл., ЛАЙДА́К діал. зневажл., МІЗЕРА́К діал. зневажл., ПА́УПЕР книжн. Бідняки потіють, а пани з того жиріють (прислів'я); Серед бідних ще, правда, зустрінеш співчуття (О. Гончар); Були багаті і убогі, Прямі були і кривоногі, Були видющі і сліпі (І. Котляревський); Він у сім'ї був п'ятий син, Бо бідакам щастить на діти (М. Рильський); Конфісковане глитайське майно звозили до сільської ради, де дід Улян Хвалений розподіляв його поміж бідарів (В. Логвиненко); Прийди ж до нього у нужді, проси голодний сухаря, неімущий свитини — єй! і сухаря не дасть, і за руку виведе з хати, коли ще й у потилицю не стукне (Г. Квітка-Основ'яненко); Пригадалося, як бідував його батько, — вічний злидар і наймит (О. Гуреїв); — І в мене, Мар'яно, нічого нема. Я такий же злидень, як ти! (М. Стельмах); Що ти з них візьмеш? Ні кола ні двора. Харпаки, злидні! (М. Коцюбинський); Чому блиском, жаром душі не дозволено мені огріти, окрасити життя тих мас нуждарів..? (У. Кравченко); До волі, бідні, босі й голі! не час сидіти у норі (П. Тичина); — Тебе хотять (хочуть) сватать багатирі, а не такі жебраки, як ми самі (І. Нечуй-Левицький); — Чого ти чванишся? Старці, злидні, животи з голоду присохли до спини, а воно приндиться... Кажу, наймай (Гафійку), каятимешся потім (М. Коцюбинський); — Гей ви, хлопи, голодранці, безштаньки, торботруси! — крикнув Самійло Лащ, вискочивши наперед на коні. — Гайда на панщину! Гайда до свиней! (І. Нечуй-Левицький); — Маріє Іванівно? Що за пасаж! На возі! В товаристві цих гольтіпак? (О. Полторацький); — Я, синку, не тутешній, а з Росії родом. А тоді нашому братові, селянинові, скрізь однаково трудно жилось... Ну от і послав мене батько сюди, у Кривий Ріг, разом з іншими такими самими голоштанниками (Д. Ткач); — Геть, голоштанці! — ревли вони (майстри) (З. Тулуб); "Голоштанько Мірошниченко вже крутить селом, як циган сонцем", тоскні і лихі думки підігрівають злобу (у Митрофана) (М. Стельмах); — Нас люди обсміють, назвуть нас харпаками, обідранцями. Під такі палати вона під'їхала б з діжками, рогачами! (І. Нечуй-Левицький); Діставши прочухана від Гриценка, він крикнув йому: "Обшарпанець ти, і батько в тебе тільки Крути-Гаврило, а мій — начальник, кишне твого старого чорта з роботи, тільки пух полетить" (І. Сенченко); Чому ніщо не пливе до рук? Чому я шарпак, злидар? (Б. Харчук); — Тобі землі забажалося, чортова злидота, ну та на, получай! — і, заграбаставши в жменю землі, почали (бандити) набивати нею Ониськові рота... (І. Цюпа); Велика честь усякому нетязі Кармелюком стати (В. Кучер); — Лихо, Христе, за таким заміжжям. Коли б знала, краще з посліднім нищим зв'язалася, ніж з ним (Панас Мирний); У широкім степу в бою поліг він головою. З тисячами інших сіром (А. Головко); А в іншого сіромахи Ні хати, ні поля, Тільки торба, а з торбини Виглядає доля, Мов дитинка (Т. Шевченко); Збиралася на раду найвідчайдушніша частина козацького товариства — сірома, безхалупні голяки, з якими начальству найважче було про що-небудь домовитись (С. Добровольський); "Перші, кажуть, любощі — дурниця... А прохолоне серце, підуть докори та перекори: ланець, голодранець!.." (Панас Мирний); Сказали б просто — дурень лає За те, що сам крепак, Неодукований сіряк (Т. Шевченко); (Чичеря:) Ти як хочеш, а я дочки за голодрабця на віддам (І. Карпенко-Карий); — Я лайдак. Пропив усе до нитки. І полотно пропив (В. Стефаник).

ВІДКРИ́ТИЙ (про шию, голову, груди — нічим не прикритий, не заслонений), ОГО́ЛЕНИЙ, ГО́ЛИЙ, РОЗХРИ́СТАНИЙ (перев. про груди). З відкритою головою, поблискуючи лисиною на маківці, він поважно ввійшов між селян (І. Франко); На мить Черниш загледів Сагайду, що майнув.. з оголеними волохатими грудьми (О. Гончар); Вона затулила рукою голі перса (М. Коцюбинський); З шиї на розхристані чорні груди звисало важке глиняне намисто (Леся Українка).

ГО́ЛИЙ (про людину, частини тіла — без одягу), ГОЛІ́СІНЬКИЙ підсил., НАГИ́Й заст.; ОГО́ЛЕНИЙ (перев. про частини тіла). Алі перекинув голі ноги через край човна і скочив у воду (М. Коцюбинський); Черниш, голий по пояс, лежав спокійно (О. Гончар); — Ліс — як бір, просторий та буйний. Ув одній льолі, а то й голісінька, бігай по йому — ніхто тебе не побаче (Панас Мирний); Вона обнмала вже його своїми нагими рожевими руками (Г. Хоткевич); Тепла, післядощова волога вдаряє дівчину по оголених литках (Ірина Вільде).

ГО́ЛИЙ (який не має рослинності, волосся, шерсті, пір'я, листя тощо), ОГО́ЛЕНИЙ, ГОЛІ́СІНЬКИЙ підсил., НАГИ́Й заст.; ЛИ́СИЙ, ПОЛИСІ́ЛИЙ (який не має волосся, рослинності); ПОРО́ЖНІЙ (перев. про степ); БЕЗВОЛО́СИЙ (позбавлений волосся); БЕЗШЕ́РСТИЙ (не вкритий шерстю); БЕЗПЕ́РИЙ, НЕОПЕ́РЕНИЙ (не вкритий пір'ям); БЕЗЛИ́СТИЙ (не вкритий листям). А далі розлягалось поле, рівне, сіро-зелене, голе (М. Коцюбинський); З дерев опадало листя, і високі дуби гули на вітрі оголеним гіллям (В. Кучер); Ліс теж чорний, голий-голісінький, поздіймав догори похмуре гілляччя рук (Є. Гуцало); Земля лежала ще чорна й нага (О. Кобилянська); Лиса, як коліно, голова блищала при місяці, неначе скляна (І. Нечуй-Левицький); Лисий горб; Схилами високих полисілих гір мріють в одвічному спокої смерекові ліси (П. Колесник); Комусь, не степовикові, незрозуміло, як живуть люди на голій, порожній рівнині (Ю. Яновський); Його безволосий череп.. блищав (І. Муратов); Зі смертельним жахом, іще безшерсте, як гола дитина, металося порося по подвір'ю (М. Коцюбинський); Яструб на камінь сідає, Щоб гадину діткам безперим піймать... (Д. Мордовець); Неоперене пташеня; На безлистих чорних гілочках де-не-де виблискували краплі ранкової роси (С. Журахович).

ПОРО́ЖНІЙ (про посудину, вмістище, приміщення — нічим не заповнений; про місце — ніким, нічим не зайнятий), ПУСТИ́Й, ВІ́ЛЬНИЙ, НЕЗА́ЙНЯТИЙ, СПОРОЖНІ́ЛИЙ, СПОРО́ЖНЕНИЙ, СПУСТІ́ЛИЙ (який раніше був зайнятий, заповнений кимсь, чимсь); ГО́ЛИЙ (перев. про місцевість — не вкритий рослинністю, будівлями тощо). Слуга-малаєць прибирає з-перед нас останні тарілки, .. порожні пляшки з-під мальвазії (Ю. Андрухович); Єремія задумав зовсім оселитись в Лубнах, щоб втихомирити край і заселити порожні землі понад Сулою (І. Нечуй-Левицький); Чути було, як тихо подзенькує причеплене під возом пусте відро (Григорій Тютюнник); Співи над Києвом зринали і тут, і там — на Лук'янівці, і в Голосієві, — але вулиці київські були вже пусті. Київ спав (Ю. Смолич); — Не маю вільної землі по Сейму, Десні і Дніпру. То твоя земля, княгине (С. Скляренко); Річ у тім, що, як казали ще в старовину, святе місце незайнятим не буває (з журналу); Уже не чути сурем журавлиних, Уже й самих не видно журавлів.., а ми все ще стоїмо, Все дивимося в небо спорожніле... (М. Рильський); Підлога була забруднена окурками, на столі валялись спорожнені пляшки (Д. Бедзик); Вітерець з степу шугав по спустілих, нагрітих за день щедрим сонцем вулицях (П. Автомонов); По голій, тісній толоці Знов худоба худа шкандибає (І. Франко).