густий

БУ́ЙНИЙ (який дуже розрісся — з великою кількістю гілок, високим стеблом, густим і великим листям і т. ін.), РОЗБУЯ́ЛИЙ підсил., ПИ́ШНИЙ, РОЗКІ́ШНИЙ, ДОРІ́ДНИЙ (звичайно про культурні рослини); МОГУ́ТНІЙ підсил., КРЕМЕ́ЗНИЙ підсил., МОГУ́ЧИЙ підсил. заст., уроч. (звичайно про рослинність у збірному значенні). Серед дерев росла буйна городина (О. Копиленко); Груди роздимало від терпкого духу розбуялих трав (Н. Тихий); Навкруги — підступна тиша... Луки, гори, пишні сади, — все зелене й принишкле (О. Гончар); Блищав ставочок, неначе дзеркало, кинуте у яр серед розкішної діброви (І. Нечуй-Левицький); Серед низьких пожовклих хлібів на вузенькій смужці гривою стояло високе дорідне жито (А. Хорунжий); Біла церква серед могутньої зелені робила приємне враження (М. Коцюбинський). — Пор. гілля́стий, 2. густи́й.

ВАЖКИ́Й (про повітря, запах — неприємний для вдихання, нюху), ТЯЖКИ́Й, ГУСТИ́Й, СПЕ́РТИЙ, ПРОГІ́РКЛИЙ (перев. у приміщенні). Яресько ще гостріше відчув, яким спертим, важким повітрям б'є з-під нар (О. Гончар); З залу вдарило тяжкою задухою (П. Загребельний); Стоїть густий дух од сіна (С. Васильченко); Після свіжого повітря в ніс ударив і відразу забив дух прогірклий запах тваринних випарів (С. Добровольський).

ГЛУХИ́Й (про ліс, сад і т. ін. — дуже зарослий, густий), ДИ́КИЙ, НЕЗА́ЙМАНИЙ (про ліс — не змінений втручанням людини); ЗДИЧА́ВІЛИЙ, ЗДИЧІ́ЛИЙ (позбавлений догляду). В глухих дібровах партизани кують відплату ворогам (В. Сосюра); Місце було глухе та дике! Столітні дуби, височенні осокори та широковіті липи укривали його своєю тінню (Панас Мирний); Густий, незайманий ліс, повитий грубезними ліанами, вкривав узгір'я (Ю. Смолич); Спустіла балка, тільки на її схилах росли ще здичавілі садки (І. Цюпа). — Пор. 2. густи́й, непрохідни́й.

ГУСТИ́Й (про туман, дим і т. ін. — який складається з близько розташованих дрібних краплин, часток), ЩІ́ЛЬНИЙ. Насувала осінь сумна з густими туманами, з темними непроглядними ночами (Панас Мирний); Витяг (Каранда) з пачки нового демократичного "біломора", старанно розпалив його, попихкав і напнув між собою й співбесідником щільну димову завісу (Ю. Шовкопляс). — Пор. непрогля́дний.

ГУСТИ́Й (про гілки, рослини і т. ін., розташовані близько один від одного), РЯСНИ́Й, РЯСНИ́СТИЙ рідше; ДРІМУ́ЧИЙ (про ліс); КУПЧА́СТИЙ, ВРУ́НИ́СТИЙ, РУНИ́СТИЙ (про злаки, трави тощо); КОРЧА́СТИЙ (про кущі). Густі ліси вкривали гори й яри, неначе густе руно (І. Нечуй-Левицький); У садах, що край ріки, Аж на берег на дністровий Гне врожай рясні гілки (І. Нехода); Рясниста пашня; Нам, що були родом з Карпат.., ліси дрімучі не дивина (І. Муратов); Тихо шепотілося під подувом легковійного вітерця широке поле, вкрите гострим запахом крислатого, купчастого базиліка (Я. Качура); Милують око врунисті пшениці (з журналу); В бригаді Теклі рунистий хліб, вкорінився добре (К. Гордієнко); Із заростів корчастої ліщини Там і донині зрубом порохнявим Біліє (криниця) вдень (І. Вирган). — Пор. 1. бу́йний, 3. глухи́й.

ГУСТИ́Й (про тісто, їжу і т. ін. — без рідини), КРУТИ́Й підсил. Густа каша дітей не розгонить (прислів'я); Вари кашку круту, Підсипай молочка, Погодуй козачка! (пісня); Круте тісто.

НЕПРОГЛЯ́ДНИЙ (про темряву, туман, дим і т. ін. — у якому не можна нічого побачити; про гілля, хмари і т. ін. — крізь який не можна проникнути поглядом), НЕПРОНИКНИ́Й, НЕПРОНИ́КЛИВИЙ рідше; НЕПРОЗО́РИЙ, НЕВИДЮ́ЩИЙ рідше (про темряву, туман і т. ін.); СЛІПИ́Й підсил. (про темряву, ніч, хуртовину тощо). У непроглядному сніговому вихорі, стомлений і засліплений, він зовсім втратив орієнтацію (В. Козаченко); У непроглядному гаю тихо, як у церкві (Марко Вовчок); Попереду були лише снігові замети, вкрита непроникним туманом ніч — і все (Я. Качура); Небо закутане в небілене полотно — суворе, жорстке, непроникне (О. Копиленко); Від болючих думок щось обривалось у ньому, і здавалося — вечір ставав невидющим і важким, неначе хмара (М. Стельмах); І ми побачили в імлі, За хуртовиною сліпою, Шматочок рідної землі (М. Упеник). — Пор. 1. густи́й, 1. те́мний.

НИЗЬКИ́Й (про звук, голос, сміх і т. ін. — який належить до нижнього регістру), НИЗОВИ́Й, ГУСТИ́Й, ТОВСТИ́Й розм. (низький і повнозвучний); БАСИ́СТИЙ, БАСОВИ́ТИЙ (дуже низький, з басовими нотами); ГРУ́БИЙ (низький, часто різкий, неприємний для слуху). У неї був глибокий гортанний голос, низьке контральто (В. Собко); М'який низовий баритон (Казанцева) лащився до її душі (І. Нечуй-Левицький); Тільки густий і низький.. гудок сусідньої фабрики вивів із задуми Галину (Є. Кротевич); — І якого тобі чорта треба? — гримнув під вікном просто Левантини сердитий товстий голос (Б. Грінченко); З пониззя Дніпра долинув басистий гудок пароплава (С. Скляренко); Чулася дрібна жіноча річ, груба чоловіча мова (Панас Мирний). — Пор. 1. глухи́й.

РЯСНИ́Й (про дощ, сльози, піт — який безперервно падає, ллється), ГУСТИ́Й, РЕ́ВНИЙ розм., ЩЕ́ДРИЙ, ЩЕДРО́ТНИЙ. Червоних маків розгорівся ряд Після дощу, ласкавого й рясного (М. Рильський); Дощ пороснув йому в гаряче лице, густий та холодний (Панас Мирний); Стояла осінь. Що може бути кращого за цю пору в Карпатах, як ще тумани не позатягували гори, як ще не пустилися ревні дощі, як ще тепло, сухо (А. Турчинська).

ЩІ́ЛЬНИЙ (густо плетений, тканий), ГУСТИ́Й, ЦУПКИ́Й. Софія закрила вид щільним вуалем, бо мала змарнілий вид і червоні, заплакані очі (Леся Українка); Білясті вали крутилися в зеленій глибині, немов кусень густого полотна на валку ткацького верстата (О. Досвітній); Біля пасажира з валізкою присів один уже з сивиною на скронях, у цупкому дощовику (П. Панч).

ЯСКРА́ВИЙ (який виділяється свіжістю, ясністю тону, інтенсивністю свого забарвлення), ПАЛКИ́Й, ПАЛАХКИ́Й, СОКОВИ́ТИЙ, ГУСТИ́Й, ВЕСЕ́ЛИЙ рідко, ІНТЕНСИ́ВНИЙ рідше, РЯСНИ́Й розм.; ВОГНЕ́ННИЙ, ВОГНИ́СТИЙ, ВОГНЯНИ́Й, Я́РИЙ (кольором подібний до вогню). З шиї на розхристані чорні груди звисало важке глиняне намисто різних яскравих кольорів (Леся Українка); В гаю далекім, в гущавині пишній, Квіти гранати палкі розцвітають (Леся Українка); На захід сонця — зелене небо: луки віддають свої соковиті барви (К. Гордієнко); Плитки густого рум'янцю на Чернишевих щоках розпікаються, наче сонцем (О. Гончар); Під дубом на снігу горить вогонь — великий, веселий, тріскучий (С. Васильченко); Стіни господарчих приміщень у житловому будинку фарбують кольоровими глинами в яскраві, інтенсивні тони (з журналу); Процвітала рожа Супроти вікна, Запашна та гожа, Пишна та рясна! (П. Грабовський); Вона не злякалася жахів і пітьми, опівночі зірвала вогненну квітку папороті (А. М'ястківський); Варвара побачила там Марію, що зривала колючі гілки дикої троянди з вогнистими плодами (В. Кучер); Пелюстки вогняного шовку навкруги ордена.. вабили незвикле око (І. Ле); Буду хустку ярим шовком тобі вишивати (М. Рильський). — Пор. 1. барви́стий, 1. блиску́чий.