дерзкий

СМІ́ЛИ́ВИЙ (який не знає страху, не боїться небезпеки), СМІ́ЛИЙ рідше, ХОРО́БРИЙ, ВІДВА́ЖНИЙ підсил., МУ́ЖНІЙ підсил., БЕЗСТРА́ШНИЙ підсил., НЕБОЯЗКИ́Й, НЕБОЯЗЛИ́ВИЙ, НЕЛЯКЛИ́ВИЙ, НЕПОЛОХЛИ́ВИЙ, БЕЗБО́ЯЗНИЙ, БЕЗТРЕ́ПЕТНИЙ поет., ВІДЧАЙДУ́ШНИЙ підсил., ЗУХВА́ЛИЙ підсил., ОРЛИ́НИЙ, ДЕРЗНОВЕ́ННИЙ підсил. уроч., ДЕРЗКИ́Й підсил. розм., ВІДЧА́ЙНИЙ підсил. рідше; ПИСКА́ТИЙ діал. (сміливий на висловлювання). То мужні та сміливі люди — боягуз не піде в холодні осінні ночі ганятися по гирлу та по лиманах за швидкохідними браконьєрськими моторками та сходитись з ними в смертельних поєдинках (О. Гончар); Я й досі дивуюся, що таке молоде, та таке сміле! Пробравсь у лядський табір, убив хорунжого й корогов його приніс до гетьмана (П. Куліш); Тут, над Дніпром поліг у битві з печенігами хоробрий і великодушний князь Святослав (М. Рильський); — Відважні хлопчаки! І я колись був таким (І. Франко); Йдуть, обнявшися з віків — Пісня мужніх мореходів І пісні степовиків (М. Нагнибіда); — На що вже я небоязкий, а й то, коли побачив усе те, ..волосся сторчака під шапкою стало (Ю. Збанацький); Кожен раз Мартинко остережував не говорити голосно, але й сам сміявся з того, заохочуваний небоязливим Богданом (І. Ле); Неполохливий зроду, Єремія почутив, перший раз на віку, що він одразу охолов (І. Нечуй-Левицький); Князь.. мимоволі довго милувався цим безбоязним відважним козаком (Я. Качура); На лихо небезпечний хлопець. Відчайдушний (К. Гордієнко); Дерзновенні піонери космосу; Він людина гаряча, відчайна (О. Донченко).

ШОРСТКИ́Й (який має нерівну, цупку на дотик, часом потріскану, часом колючу поверхню; часто про згрубілу шкіру, частини тіла), ЖОРСТКИ́Й, КОСТРУБА́ТИЙ, ГРУ́БИЙ, ШКАРУБКИ́Й, ЗАШКАРУ́БЛИЙ, ШЕ́РХЛИЙ, ПРИШЕ́РХЛИЙ, ПОШЕ́РХЛИЙ, ОБШЕ́РХЛИЙ, ШЕРША́ВИЙ, ШЕРЕХА́ТИЙ, ШЕРХКИ́Й розм., ШЕРСТКИ́Й розм., ПРОДУ́БЛЕНИЙ розм., ДЕРЗКИ́Й розм., ШАРША́ВИЙ діал., РАПА́ТИЙ діал., РА́ПАВИЙ діал. Ніжно, майже голублячи, провів Гайворон рукою по шорсткій корі молодого дубка (В. Собко); Вона сідає на ліжко і невідомо для чого гладить рукою парчеве, жорстке покривало (Н. Рибак); Не раз у хвилини скрути Порфирові лагідно лягала на голову кострубата дядькова рука (О. Гончар); По грубих полотняних сорочках, по чорних запрацьованих руках .. можна було пізнати, що то робітники (М. Коцюбинський); Перед тим, як сісти за столи, Мили руки батраки у дзбані, Шкарубкі, тверді, як постоли, Миті в полі десь у калабані (Д. Павличко); І він припав до зашкарублих уст сухими і пошерхлими устами (С. Голованівський); Марія підходить до своєї горьованої хати з невшитою стріхою; з любов'ю і трепетом торкається руками її шерхлих стін (М. Стельмах); По пришерхлій землі під парканом гупають і гупають кроки (А. Іщук); Ти.. змушений був постійно пригальмовувати і замалим не обмацувати пошерхлі муровані виступи стін на крутих поворотах (Ю. Андрухович); Яреськові.. рум'янець виступив на обшерхлому, блідому від хвилювання обличчі (О. Гончар); Руки в дівчинки були шершаві, як дубова кора, засмаглі і подряпані (О. Донченко); Шерехате та ворсисте, та розлоге, та густе зап'яло ліщину листя (Н. Забіла); Шкіра на його обличчі була шерхка й зеленувата, як засохлий лист лопуха (С. Скляренко); — А руки-руки! — каже (Мася). — Шерсткі та чорні! (А. Свидницький); Рожевими стрілками приснувши вгору, Ростуть і кущаться дерзкі пшениці (І. Вирган); Впала навзнак на подушку збиту вона, На холодну шаршаву ряднину (Л. Первомайський); Ці рапаті долоні ласкаво й гаряче гладили колись Маріїні щоки, плечі (Р. Іваничук); Старий довго милив загорілу на сінокосі шию.., рапавою плитою відтирав зчорнілі потріскані ступні (І. Чендей).