дзвякати

БРЯЖЧА́ТИ (про металеві, скляні і под. предмети — утворювати при ударах дзвінкі й сильні, різкі, але короткі звуки; викликати такі звуки, ударяючи по металевих і под. предметах або трусячи ними); БРЯ́ЗКАТИ, ВИБРЯ́ЗКУВАТИ підсил., БРЯЗКОТА́ТИ (БРЯЗКОТІ́ТИ) підсил. розм. (час від часу або уривчасто); БРИНЬЧА́ТИ розм. (про слабший звук); ДЗВЯ́КАТИ, ДЗО́РКАТИ зах. (про дзвінкіший, різкіший звук). У контору Григір ніколи не приходив із пустими кишенями; в них завжди щось бряжчало і подзенькувало: або гайки, знайдені десь на подвір'ї, або гвіздки, або якісь іржаві старі ключі (Григорій Тютюнник); Зло брехав у дворі вовкодав, борсався, бряжчав ланцюгом (Н. Рибак); За стіною, де була заводська їдальня, брязкали, миючи посуд, чулися різкі, стомлені голоси жінок... (Є. Гуцало); Грім гоготав на увесь світ, качались стіни хати, оселя лущала, і брязкотіли шибки у вікнах (Панас Мирний); Бриньчали металеві крила вітродвигуна, десь у лісі буксувала машина (В. Москалець); Глухо гупали десь молоти, дзвякало залізо, кричали люди (П. Колесник); — Зараз, зараз відчиню, — з полегкістю говорить учитель, дзвякає засовами (М. Стельмах); Пляшка дзоркала об синю порцію стільки разів, скільки Семениха частувала гостей (М. Черемшина). — Пор. 1. бря́знути, 1. деренча́ти, дзе́нькати.

ДЗЕ́НЬКАТИ (видавати короткі дзвінкі звуки при ударах, струсі; викликати такі звуки ударами по склу, металу і т. ін.), ДЗВЯ́КАТИ, БРЕ́НЬКАТИ (БРИ́НЬКАТИ), ДЗЕЛЕ́НЬКАТИ, ДЗЕНЬКОТІ́ТИ (ДЗЕНЬКОТА́ТИ) підсил., БРЕНЬКОТІ́ТИ (БРЕНЬКОТА́ТИ) підсил., ДЗЕЛЕНЬКОТІ́ТИ (ДЗЕЛЕНЬКОТА́ТИ) підсил., ДРЕ́НЬКАТИ розм., ДЗВЕ́НЬКАТИ розм., ДЗВЕНЬКОТІ́ТИ підсил. розм., ЦЕ́НЬКАТИ розм. — Док.: дзе́нькнути, дзвя́кнути, бре́нькнути (бри́нькнути), дзеле́нькнути, дре́нькнути, дзве́нькнути, це́нькнути. Дзенькають клепані коси (П. Воронько); Ніна.. відійшла до шафи, дзенькаючи посудом (С. Журахович); Над ким ті сурми плакали? Чого тарілки дзвякали? (П. Тичина); Раптом бренькає раз і другий струна (Ю. Яновський); Коротко й тривожно дзеленькнув дзвінок (А. Дімаров); Цап на цимбалах паличками І брязкотить, і дзенькотить (Л. Глібов); По левадах бренькотіли коси (І. Франко); Двері дрижали, а вікна дзеленькотіли, неначе від бурі (Лесь Мартович); Стара шастала по хаті, стогнала, дренькала якимись посудинами (І. Франко); Десь за стіною дзвенькнув дзвінок (С. Чорнобривець); Поміж жовті смуги ліхтарень і.. шиб дзвенькотять дзвіночки (Ірина Вільде); Тінь-тінь-тінь-тінь — ценькають ножички, блискає голка (І. Франко). — Пор. бряжча́ти.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дзвякати — дзвя́кати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. дзвякати — -аю, -аєш, недок. Видавати короткі дзвінкі звуки при ударі (по металевих або скляних предметах). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. дзвякати — Дзеленькати, дзеленькнути, видзеленькувати, видзеленькати, задзеленькати, надзеленькати, подзеленькати, продзеленькати, дзеленьчати, видзеленчати, задзеленчати, подзеленчати, дзенькати, дзенькнути, видзенькувати, видзенькати, повидзенькувати... Словник чужослів Павло Штепа
  4. дзвякати — див. дзвеніти; дзвонити; звучати Словник синонімів Вусика
  5. дзвякати — Дзвя́кати, -каю, -каєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. дзвякати — ДЗВЯ́КАТИ, аю, аєш, недок. Видавати короткі дзвінкі звуки при ударі (по металевих або скляних предметах). Тут на рундуці гроші в долоні лічив [хазяїн], дзвякаючи (Вовчок, 1, 1955, 119); Над ким ті сурми плакали? Чого тарілки дзвякали? (Тич., II, 1957, 145). Словник української мови в 11 томах
  7. дзвякати — Дзвякати, -каю, -каєш, одн. в. дзвякнути, -ну, -неш гл. 1) Звякать, звякнуть. Дзвякнув дзвонок. МВ. І. 52. 2) Чавкать. Їж бо вже гіга не дзвякай. 3) Произносить звукъ дз. Кортить литвина, поки не дзвякне. Ном. № 5012. Словник української мови Грінченка