дзвонити

ДЗВОНИ́ТИ (викликати звуки, ударяючи в дзвін, калатаючи дзвінком тощо; видавати дзвін); БО́ВКАТИ розм., БЕ́ВКАТИ розм., БЕ́МКАТИ розм., БА́МКАТИ розм., БО́МКАТИ розм. рідше, БАЛА́МКАТИ діал. (перев. про великий дзвін); ДЗЕЛЕ́НЬКАТИ, ТЕЛЕ́НЬКАТИ розм., ТЕ́НЬКАТИ розм. (перев. про дзвоник); КАЛАТА́ТИ, БИ́ТИ (перев. сигналізувати дзвоном про щось); ВИДЗВО́НЮВАТИ (старанно або раз у раз). — Док.: продзвони́ти, пробо́вкати, бо́вкнути, пробе́вкати, бе́вкнути, пробе́мкати, бе́мкнути, проба́мкати, ба́мкнути, пробо́мкати, бо́мкнути, пробала́мкати, дзеле́нькнути, теле́нькнути, те́нькнути, прокалата́ти, калатну́ти, проби́ти, уда́рити (вда́рити). Бовкає дзвін. Дзвонить старий попик (О. Довженко); За стіною в їдальні почав дзвонити годинник (А. Головко); Дзвін сумно бевкав на ґвалт (І. Нечуй-Левицький); Настобісіло їй літувати в степу, кухарювати, бемкати в рейку (М. Рудь); На дзвіниці бамкнув тривожно дзвін (Мирослав Ірчан); На дзвіниці.. монотонно баламкав одинокий дзвін (В. Гжицький); Дзвоник земської пошти, якою я їхав, дзеленькав монотонно (М. Коцюбинський); Дрібно теленькали дзвони найменші (О. Ільченко); На монастирській дзвіниці тенькали жалобні дзвони (І. Микитенко); Він, Василько, калатав у дзвони, коли вода прорвала греблю (О. Донченко); Дзвоник калатав собі на подвір'ї, скликаючи нас, але ми його не чули (М. Чабанівський); Бубни б'ють, і хитається в танку Індіанський убогий вігвам (А. Малишко); Видзвонювала гітара надривно й сумно (П. Кочура).

РОЗГОЛОСИ́ТИ (піддати розголосові, обнародувати щось), РОЗБО́ВКАТИ розм., РОЗЛЯ́ПАТИ розм., ВИ́ЛЯПАТИ розм., РОЗПЛЕСКА́ТИ розм., РОЗКЛЕПА́ТИ розм., РОЗТРІПА́ТИ розм., РОЗДЗВОНИ́ТИ розм., РОЗПАТЯ́КАТИ розм., РОЗМОЛО́ТИ розм., РОЗБАЗІ́КАТИ розм., РОЗТРУБИ́ТИ розм., РОЗБРЕХА́ТИ розм., ПРОЯЗИ́ЧИТИ заст. — Недок.: розголо́шувати, розбо́вкувати, розля́пувати, виля́пувати, розплі́скувати, розкле́пувати, розтрі́пувати, роздзво́нювати, дзвони́ти, розпатя́кувати, розме́лювати, базі́кати, розтру́блювати, розбрі́хувати. (Клан:) Не варто й починати. Все одно Не згодишся ти, Ройс, на авантюру, Тим часом — тайну я розголошу (І. Муратов); (Лукерка:) Так я й сподівалась, Що це ти розбовкав (М. Кропивницький); — Який я базікало? — образився Микита Дудка. — Аби ви не розляпали, а з мене хоч жили тягни, не скажу (П. Панч); І раптом, як грім серед ясного неба, оця проклята чутка, що її виляпав у машині п'яний Левко (В. Кучер); (Парвус:) І значить не випадком, а свідомо Руфін про нього Крусті розплескав! (Леся Українка); — Хіба ніхто не знає, який ти брехун? І не пізнав, а кажеш, а зараз розклепав усе перед нею (Панас Мирний); — Конспіратор! Виходить, роздзвонив уже навіть і тим, кому нічого й знати не треба (А. Головко); — Та ти з глузду з'їхав, чи що? Ворогові, старшині, про своє розпатякати (З. Тулуб); — Яків, це вже ти розмолов усім? (С. Васильченко); Боявся (князь), щоби лакеї не розтрубили перед княгинею історії про тоту паню, що була у них на чаю (І. Франко); (Гострохвостий:) Чи не бісові п'яні міщанки! Певно, вже котрась забігала сюди і все дочиста розбрехала (І. Нечуй-Левицький); Проязичили, що в його єсть така книжка (Словник Б. Грінченка).

ТЕЛЕФОНУВА́ТИ (викликати для розмови телефоном), ДЗВОНИ́ТИ. — Док.: зателефонува́ти, протелефонува́ти, подзвони́ти. Дивуючися, хто ж це може їй уночі телефонувати, Сахно взяла трубку (Ю. Смолич); — Дзвонили ви до Русевича? — спитав Петров. Начальник цеху безнадійно махнув рукою. — Двічі дзвонив (Ю. Шовкопляс).