1. Словник української мови в 11 томах

дзвонити

ДЗВОНИ́ТИ, дзвоню́, дзво́ниш, недок.

1. Виклика́ти звуки, ударяючи в дзвін, калатаючи дзвінком або б’ючи по деяких предметах.

Він [паламар] один. знає, по кому і як дзвонити (Мирний, III, 1954, 87);

Покоївка дзвонила склянками (Коцюб., II, 1955, 257);

*У порівн. Гетьман старий ридає, До бога руки знімає, ..І, мов дзвоном дзвонить, Говорить (Шевч., II, 1953, 138);

// Видавати дзвін (дзвеніння).

Дзвони дзвонять, наче музики грають (Н.-Лев., II, 1956, 25);

Знову дзвонить телефон (Кучер, Чорноморці, 1956, 31).

2. Виклика́ти до телефону дзвінком телефонного апарата; говорити по телефону.

— Дзвонили ви до Русевича? — спитав Петров.. — Двічі дзвонив (Шовк., Інженери, 1956, 58);

[Надія:] А мій Гордій теж приїхав? [Ромодан:] Скоро буде, дзвонив мені… (Корн., II, 1955, 283).

3. перен., розм. Пез потреби багато говорити; базікати, поширювати чутки, плітки і т. ін.

І побігла [Хвеська], і вже дзвонить по всьому селу, що її чоловік налаяв і трохи не бив, і що він гроші знайшов, і що він ховається з ними (Україна.., І, 1960, 224).

Дзво́нить у ву́хах (у голові́) — те саме, що Дзвени́ть у ву́хах(у голові́) ( див. дзвеніти² 2).

У Пилипка потемніло в очах, голова кругом заходила, у вухах дзвонило, мов у дзвони, гадки почали меркнути (Мирний, IV, 1955, 304).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дзвонити — дзвонити лярум зубами «цокотіти зубами»[ IV, 477] (лярум «алярм») [ОГ] Словник з творів Івана Франка
  2. дзвонити — (викликати звуки) (великим дзвоном) баламкати, бамкати, (дзвоником) дзеленькати, теленькати. Словник синонімів Полюги
  3. дзвонити — дзвони́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  4. дзвонити — (у дзвін) калатати, бамкати, бовкати, бевкати, ур. благовістити, (здерідка) подзвонювати, (стало) видзвонювати; (у дзвінок) теленькати, дзеленькати, дзеленчати; (телефоном) телефонувати; (по селу) розплескувати, плескати; док. ЗАДЗВОНИТИ, ударити в дзвін. Словник синонімів Караванського
  5. дзвонити — [дзвонитие] -воун'у, -ониеш; нак. -ни, -воун'іт' Орфоепічний словник української мови
  6. дзвонити — дзвоню, дзвониш, недок. 1》 Викликати звуки, ударяючи в дзвін, калатаючи дзвінком або б'ючи по деяких предметах. || Видавати дзвін (дзвеніння). 2》 Викликати до телефону дзвінком телефонного апарата; говорити по телефону. 3》 перен., розм. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. дзвонити — дзвони́ти: ◊ дзвінки́ дзвонять → дзвінок ◊ і я дзвони́в на тоту́ відпра́ву і я давно говорив про це (Франко) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. дзвонити — I баламкати, бамбелити, бамбеляти, бамкати, бевкати, бевхати, бовкати, брязкати, брязкотати, брязкотіти, брязчати, вибрязкувати (шпорами), видзвонювати, видзеленькувати, видзенькувати, дзвякати, дзеленчати, дзеленькати, дзенькати, дзенькотати... Словник синонімів Вусика
  9. дзвонити — дзвони́ти (видзво́нювати) в усі́ дзво́ни. Розповідати про що-небудь буквально всім; широко розголошувати щось. Іще й великий дзвін не бовкнув, а у вдовиному дворі... уво всі дзвони дзвонили. Ведуть Ігната під руки до розправи (П. Фразеологічний словник української мови
  10. дзвонити — ДЗВОНИ́ТИ (викликати звуки, ударяючи в дзвін, калатаючи дзвінком тощо; видавати дзвін); БО́ВКАТИ розм., БЕ́ВКАТИ розм., БЕ́МКАТИ розм., БА́МКАТИ розм., БО́МКАТИ розм. рідше, БАЛА́МКАТИ діал. (перев. про великий дзвін); ДЗЕЛЕ́НЬКАТИ, ТЕЛЕ́НЬКАТИ розм. Словник синонімів української мови
  11. дзвонити — Дзвони́ти, -ню́, -ниш, -нять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. дзвонити — Дзвони́ти, -ню́, -ниш гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Г. Барв. 156. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. К. Досв. 127. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. К. ЧР. 14. Словник української мови Грінченка