1. Словник синонімів Вусика

дзвонити

I

баламкати, бамбелити, бамбеляти, бамкати, бевкати, бевхати, бовкати, брязкати, брязкотати, брязкотіти, брязчати, вибрязкувати (шпорами), видзвонювати, видзеленькувати, видзенькувати, дзвякати, дзеленчати, дзеленькати, дзенькати, дзенькотати, дзенькотіти, дзинькати, дзинькотати, дзинькотіти, калатати, клепати (в рейку), передзвонюватися, передзенькуватися, побрязкувати, подзвонювати, подзеленькувати, подзенькувати, потеленькувати, потенькувати, теленькати, теленькотати, теленькотіти, теренькотати, теренькотіти

Фразеологічні синоніми: дзвонити передзвонами; дзвонити у великодні дзвони

II

див. кликати; повідомляти

Джерело: Словник синонімів української мови Вусика на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дзвонити — дзвонити лярум зубами «цокотіти зубами»[ IV, 477] (лярум «алярм») [ОГ] Словник з творів Івана Франка
  2. дзвонити — (викликати звуки) (великим дзвоном) баламкати, бамкати, (дзвоником) дзеленькати, теленькати. Словник синонімів Полюги
  3. дзвонити — дзвони́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  4. дзвонити — (у дзвін) калатати, бамкати, бовкати, бевкати, ур. благовістити, (здерідка) подзвонювати, (стало) видзвонювати; (у дзвінок) теленькати, дзеленькати, дзеленчати; (телефоном) телефонувати; (по селу) розплескувати, плескати; док. ЗАДЗВОНИТИ, ударити в дзвін. Словник синонімів Караванського
  5. дзвонити — [дзвонитие] -воун'у, -ониеш; нак. -ни, -воун'іт' Орфоепічний словник української мови
  6. дзвонити — дзвоню, дзвониш, недок. 1》 Викликати звуки, ударяючи в дзвін, калатаючи дзвінком або б'ючи по деяких предметах. || Видавати дзвін (дзвеніння). 2》 Викликати до телефону дзвінком телефонного апарата; говорити по телефону. 3》 перен., розм. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. дзвонити — дзвони́ти: ◊ дзвінки́ дзвонять → дзвінок ◊ і я дзвони́в на тоту́ відпра́ву і я давно говорив про це (Франко) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. дзвонити — дзвони́ти (видзво́нювати) в усі́ дзво́ни. Розповідати про що-небудь буквально всім; широко розголошувати щось. Іще й великий дзвін не бовкнув, а у вдовиному дворі... уво всі дзвони дзвонили. Ведуть Ігната під руки до розправи (П. Фразеологічний словник української мови
  9. дзвонити — ДЗВОНИ́ТИ (викликати звуки, ударяючи в дзвін, калатаючи дзвінком тощо; видавати дзвін); БО́ВКАТИ розм., БЕ́ВКАТИ розм., БЕ́МКАТИ розм., БА́МКАТИ розм., БО́МКАТИ розм. рідше, БАЛА́МКАТИ діал. (перев. про великий дзвін); ДЗЕЛЕ́НЬКАТИ, ТЕЛЕ́НЬКАТИ розм. Словник синонімів української мови
  10. дзвонити — Дзвони́ти, -ню́, -ниш, -нять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. дзвонити — ДЗВОНИ́ТИ, дзвоню́, дзво́ниш, недок. 1. Виклика́ти звуки, ударяючи в дзвін, калатаючи дзвінком або б’ючи по деяких предметах. Він [паламар] один. знає, по кому і як дзвонити (Мирний, III, 1954, 87); Покоївка дзвонила склянками (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  12. дзвонити — Дзвони́ти, -ню́, -ниш гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Г. Барв. 156. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. К. Досв. 127. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. К. ЧР. 14. Словник української мови Грінченка